Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі СікібуЧитать онлайн книгу.
голову. Саме тоді зайшла Сайсьо, годувальниця Юґірі. «Я ставилася до вас так само щиро, як до свого панича. Як шкода, що вас забирають! Та якщо раптом пан міністр захоче віддати вас за когось іншого, не погоджуйтеся», – прошепотіла вона дівчині, а та, ще більше засоромившись, не знала, що й відповісти.
«Не кажіть таких хитромудрих слів, – розсердилася пані Оомія. – Людина не може знати, яке майбутнє їй судилося!» – «Та не в цьому річ, – невдоволено відповіла годувальниця. – Просто мені здається, що пан міністр ставиться до мого панича зневажливо. Та він нічим не гірший за інших, хай спитає будь-кого».
А Юґірі тим часом підглядав за ними із-за ширми й витирав гіркі сльози. Така його поведінка заслуговувала на осуд, але зараз йому було до цього байдуже. Пожалівши його, годувальниця якось зуміла вмовити стару пані й, скориставшись вечірньою метушнею у домі, влаштувала закоханим зустріч. Соромлячись одне одного, обидва з розбитими серцями, ще довго не могли вимовити ні слова і лише мовчки плакали.
«О, який суворий ваш батько! – сказав нарешті хлопець. – Навіть якби я спробував забути вас, я все одно не перестану кохати. І чому ми не зустрічалися частіше, коли нам ніхто не заважав?..» Жаль було дивитися на його юне засмучене обличчя, і дівчина відповіла: «Я такої ж думки». – «Тобто, маю надію, що будете і далі мене кохати?» – запитав він, і вона по-дитячому кивнула.
А тим часом, коли вже запалили світильники, мав от-от з’явитися міністр Двору, бо почулися гучні крики його передового ескорту, що розганяв зустрічних людей. Почувши стривожені голоси служниць: «О, міністр уже повертається!..» – дівчина затремтіла від страху. «Нехай зі мною роблять, що хочуть…» – вирішив хлопець, не відпускаючи її.
Розшукуючи дівчину, прийшла її годувальниця і побачила, що вона не сама. «Куди ж це годиться? Хто тепер повірить, що стара пані нічого не знала?» – подумала вона. «От халепа! – обурилася вона. – Звісно, пан міністр розсердиться і сваритиме. А що подумає про це Адзеці-но дайнаґон? Хоч хлопець з високого роду, та хіба можна починати з ним спільне життя, якщо в нього лише шостий ранг?» Юґірі чув докори годувальниці, бо вона стояла зовсім близько за ширмою. «Вона зневажає мене за низький ранг…» – подумав він, почуваючись настільки ображеним, що навіть його любов до дівчини ніби охолола.
«Ось послухайте…
Мої рукава,
Слізьми кривавими змочені,
Червоними стали[22].
Тож чи годиться їх зневажати
Й зеленими називати?..
Як їй не соромно?» – додав він, зітхаючи, а дівчина відповіла:
Чимало гіркоти
Кольорів різних
Я зазнала, та скажіть,
Якого кольору
Судилася нам спільна доля?
Ще не встигла вона цього договорити, як увійшов міністр Двору, і хоч-не-хоч довелось розлучатися. А Юґірі, почуваючись нещасним, у розпачі повернувся до своїх покоїв і ліг. Незабаром від поспішного гуркоту трьох карет
Придворні п’ятого рангу носили одяг червоного кольору.