Смерть Юди. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
одягнутий у сірий лахман з верблюжої шерсті, підперезаний на чреслах шкіряним поясом; наближаючись до Томи, він рвав на собі волосся й жмакав кудлату сиву бороду – видно, сердився, що ніхто в світі його не чує, що даремно він з таким зусиллям дістався до землі, щоб проректи свою істину, а де вони, ті люди, які б мали його вислухати, – он плавають у позаземних маревах, у позаземних вимірах, вони без супротиву піддалися хаосу, мов вітрові нетля, без жодного опору розлітаються по світах, куди їх несе гаряча буря, а на рідній землі не залишається нікого: що трапилося, що так раптово вмерла в людей прив’язаність до отчого порога й що той зруйнований поріг ніхто не береться відбудовувати, – людям стало враз байдуже, де жити, і вони не чують і чути не хочуть пророка, який волає в пустелі.
Я впізнав його, хоч ніколи й не бачив, лише вчення його про духовне й тілесне очищення збагнув ще в молодості, набираючись науки у есеїв; був це той, за яким я пішов би не вагаючись. І не з цікавості та й не з веління потойбічної сили, як це сталося під час зустрічі з Ісусом, а з власної волі, з власного запалу і невсипущого жадання свободи, якої ніде не побачив навіть здалеку, не те, що зміг би діткнутися до неї, – ні на батьківському полі, ні в помаранчевому своєму саду, ні в товаристві одинадцятьох учнів Ісуса, ані в словах самого Вчителя, які закликали до вселюдської любові, всеможної терпеливості й до нескінченного очікування благодаті під тяжким примусом беззастережної віри. А цей пророк кликав до дії: «Сокира вже біля прикорінка, – говорив він, – кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і у вогонь кинуть».
Я все життя прагнув діяльності – практичної, бо єсьм селянином зроду, який до всього, що творить, дотикається пучками; так я перстом діткнувся до самого Бога і увірував; без тієї віри я був би вихолощений, як линовисько вужа, але дайте мені ще й земного вождя, який би не лише облагороджував духом, немов Мойсей гебреїв у Аравійській пустелі, а й повів полки повсталого народу на битву, як Ісус Навин, – із списами, луками, таранами й трубним звуком.
Був це Йоан Хреститель, живий во плоті, хоч і страчений на забаганку Сальомеї Іродом Антипою багато років тому: певне, воскрес Йоан, щоб прийти до народу, який загибає, – не дозволив він собі вознестися назавше в небо, щоб сісти поруч з Вітцем й погрожувати помстою за свою смерть; Йоан Хреститель вернувся на землю, щоб здерти полуду з людських очей і очолити прозрілий народ.
Я підбіг до нього, щоб вчути рятівні для мене слова, і я вчув їх:
– Тримайтеся землі своєї, не розпорошуйтесь по світу, бо ніхто ніколи не збере вас більше докупи, а як і зійдетесь колись, то немічні, розсварені, ворожі й роздерті будете й не зумієте вже побудувати справжнього юдейського царства на юдейській землі; апостоли, не втямивши Христової науки, просвіщають нині чужих владик і будують у чужих землях чертоги, в яких гебреї житимуть, погорджувані слугами: тримайтеся землі своєї, бо вона