Смерть Юди. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
чудом, яке звершив Ісус, хоч знав, що не для нього приготований був сей дар. Бо не семеро бісів вигнав Ісус з Марії, а вселив у неї любов, що є найбільшим дивом на землі.
…Слухали апостоли науку Христа над Генісаретським озером, й сиділа обіч зцілена любов’ю Марія. Прохолодний вітер оголював її чоло, й безміром тепла сповнювалися слова Ісуса: струменіла з його уст вселюдська любов, спороджена коханням до земної жінки.
Ісус говорив, а Марія шепотіла, і я чув: «Ти голуб мій, а я твоя клітка, і випущу я тебе на волю, щоб ти загинув за любов до мене. Ти досі не був Богом, ти став ним лише тоді, коли побачив у мені зібрані разом горе і красу Ізраїля, – і олюднився в земній любові». Я чув її шепіт, чув її слова й Ісус, який називав себе Месією, і в цю мить я тяжко засумнівався в тій правді віри; спороджувалося це відкриття радістю за Вчителя, заздрістю до нього і зловтіхою: «Не здатні кохати боги, вони можуть тільки карати, і не був Христос тоді Богом, бо він кохав і кохання дало йому велич земну!»
– Не можу сказати тобі цього, Господи… – відповів Тома Ісусові. – Я бачу в тобі благородну людину, але – земну: змивав же гріхи твої йорданською водою Йоан Хреститель. Хто з вас Месія – жоден? Я хотів би, щоб ти ним був, бо чекає спасителя мій народ, але переконай мене, переобразися хоч на мить…
– Блаженні ті, що не бачили, а вірують, – мовив Христос.
– Нема таких, Господи. Ті, які запевняють тебе в цьому, смиренною олжою невір’я приховують.
– Як будеш далі жити, Томо?
– Піду від тебе.
– Я не проганяю…
Минали дні, місяці й роки, а чудо віри не приходило. Аж до з’яви воскреслого Ісуса в домі Никодима, коли він показав Томі свої рани. Та чи назавше?
Кумранське узгір’я спадає голими пагорбами на засклене брудною сіллю рівнинне побережжя Мертвого моря; палюче сонце переплавляє на очах пісок у кремінь чи то призми солі, що блищать гранями, ніби діаманти; море загусає й береться на поверхні смолою, немов Бористен льодом, й ліниві хвилі випльовують на берег чорні брили; біля печери Ваді-Кумран кустряться безлисті мертвоморські яблуні, на гілках яких дозрівають плоди, що від дотику тріскають, випорскуючи в повітря содомський попіл, придатний лише для виробу чорнила; спека туманить Томину голову…
Далеко-далеко виднівся йому Оріян, що палав зеленим міражем у піднебессі, і він тужив за чужим краєм, у своєму перебуваючи; сидів Тома серед росяного, вибуялого надміром живих соків степу, а в печері над Мертвим морем, над яким котиться кулею блідої магми юдейське сонце й розпорює на обаполи просолене небо; розплавлена скваром магма хлюпається в небі й виливається, мов із діжі, над Кармельською затокою у Кіпрське море; глухо було повсюдно, як може бути глухо в убитій сіллю пустелі; солодким видивом плавало в піднебессі марево Оріянського краю, а серце боліло за спалену сонцем і людьми рідну землю, бо тільки по ній і ніде більше бігла колись із Маґдали найвродливіша у світі жінка – до Генісаретського