Смарагдове місто Країни Оз. Лаймен Фрэнк БаумЧитать онлайн книгу.
і ясним поглядом. Але на відміну від інших дітей, вона за своє коротке життя встигла пережити безліч дивовижних пригод. І це було закономірно.
Коли Дороті народилася, до її колиски прилетіла фея і залишила на лобі немовляти невидимий чарівний знак, у всякому разі, так запевняє тітка Ем. Інакше, як пояснити, чому дівчинці вдавалося побувати у численних казкових місцях і щораз цілою й неушкодженою повертатися додому?
Втім, дядько Генрі мало вірив казкам про Країну Оз, які розповідала йому племінниця. Він вважав Дороті мрійницею і фантазеркою, такою ж, як і її мати, яка померла, коли дівчинка була ще зовсім маленькою. Не те щоб він думав, ніби дівчинка обманює їх, ні, але вона так вірить у свої фантазії, вважав він, що фантазія стає для неї реальністю.
Хай там як насправді, одне було безсумнівним: іноді дівчинка несподівано зникала і так само несподівано знову з’являлася в Канзасі з цілою купою найдивовижніших історій. Дядько з тіткою слухали племінницю й не переставали дивуватися: звідки в маленької дівчинки стільки мудрості й розважливості, звідки вона могла дізнатися про чарівників і чудеса, коли всім відомо, що чарівників давно вже немає на світі?
Дороті розповідала дядькові й тітці про дивовижну Країну Оз, про чудове Смарагдове місто, про свою добру подругу, прекрасну правительку чарівної країни, Принцесу Озму.
Слухаючи її розповіді, дядько Генрі раз у раз зітхав: адже навіть одного маленького смарагду, яких у цьому місті було повно-повнісінько, вистачило б, щоб повернути всі борги й викупити ферму. Але Дороті завжди поверталася з порожніми руками зі своїх подорожей, і бідність не відступала.
Дізнавшись, що через тридцять днів треба або заплатити борг, або залишити ферму, дядько Генрі зовсім занепав духом. Грошей у нього не було. Він розповів про все дружині, тітці Ем. Та спочатку поплакала, але потім вирішила, що зневірятися не варто, треба сміливо дивитися долі в очі, проживуть вони й без ферми, знайдуть собі якусь роботу, на життя вистачить. Але що буде з Дороті? Адже вони вже не зможуть піклуватися про неї, як раніше. Можливо, дівчинці теж доведеться працювати.
Вони нічого не сказали племінниці, щоб не засмучувати її заздалегідь, але одного ранку Дороті застала тітоньку Ем на кухні, коли та невтішно плакала, а дядько Генрі заспокоював дружину, як міг. Тоді їм і довелося про все розповісти Дороті.
– Нам доведеться покинути ферму, – зізнався дядько Генрі, – і тинятися по світу, щоб заробити собі на життя.
Дороті притихла і дуже серйозно слухала дядька. Їй і на думку не спадало, що могло статися таке нещастя.
– Про себе ми не турбуємося, – додала тітка, – але як бути з тобою? Ми любимо тебе як власну дочку, а тепер тобі доведеться жити в нужді, заробляти собі на хліб. Але ти ще зовсім дитина, щоб працювати.
– А що я зможу робити, щоб прогодувати себе? – поцікавилася Дороті.
– Можеш піти в служниці, ти ж така господарочка. Або нянею… не знаю, там видно буде. В усякому разі, поки ми з дядьком Генрі матимемо сили тебе