Гріхи батьків. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
зрадів, коли Емма попросила його стати хрещеним батьком для сина, хоча й дещо збентежився, коли вона визнала, що єдиною причиною тієї пропозиції стало те, що, незважаючи на все, вона не сумнівалася, що саме такий вибір зробив би Гаррі.
Наступного ранку, коли Джайлз спустився на сніданок, то помітив світло, яке линуло з кабінету його діда. Коли ж проходив повз ці двері на шляху до їдальні, то почув своє ім’я. Парубок зупинився і підійшов ближче до напіввідчинених дверей.
Він заціпенів від жаху, коли почув, як сер Волтер сказав:
– Мені боляче, що повинен це сказати, але який батько – такий і син.
– Згоден, – приєднався до його думки лорд Гарві. – Я завжди високо цінував хлопчика, і це робить усю цю кляту справу ще неприємнішою.
– Ніхто, – зауважив сер Волтер, – не міг пишатися більше мене як голови правління, коли Джайлза призначили головним старостою Бристольської ґімназії.
– Я припускав, – додав лорд Гарві, – що він зможе використати свої чудові нахили до лідерства та проявів мужності, які він так часто демонстрував на ігровому полі, і на полі бою.
– Єдине хороше, що з усього цього випливає, – визнав сер Волтер, – це те, що я все більше не вірю в те, що Гаррі Кліфтон міг бути його сином, – сказав він.
Джайлз минув передпокій, пройшов повз їдальню та вийшов надвір. Він сів у свою автівку і розпочав довгу подорож назад, на захід країни.
Наступного ранку він припаркувався біля вербувального пункту. І знову став у чергу, цього разу не до ґлостерширців, а по той бік Ейвона, де набирали рекрутів до Вессекського полку.
Після того як юнак заповнив анкету, його передали іншому суворому лікарю. Цього разу, коли медик запитав: «Чи знаєте ви якісь спадкові недуги або захворювання у вашій родині, які могли б завадити вам вступити на дієву службу?», він відповів: «Ні, сер».
12
Опівдні наступного дня Джайлз покинув один світ, щоб увійти в інший.
Тридцять шість новобранців, котрі не мали між собою нічого спільного, окрім королівського шилінґа[7], сіли у вагон разом із капралом, який відтепер виконував обов’язки їхньої няньки. Коли потяг виїхав за межі вокзалу, Джайлз утупився у похмуре вікно вагона третього класу і був упевнений тільки в одному: вони прямували на південь. Але лише після того як за чотири години потяг заїхав у Лімпстон, юнак збагнув, наскільки це було далеко на південь.
Під час цієї подорожі Джайлз мовчав і уважно слухав усіх людей, котрі були навколо і мали стати його супутниками наступні дванадцять тижнів. Водій автобуса з Філтона, поліціянт із Лонґ-Ештона, м’ясар із Брод-стрит, будівельник із Нейлсі та фермер із Вінскомба.
Як тільки вони вивантажилися з потяга, капрал спрямував їх в автобус, що вже чекав неподалік.
– Куди ми їдемо? – поцікавився м’ясар.
– Дізнаєтесь уже скоро, паночку, – відповів капрал, і за акцентом стало ясно, де він народився.
Упродовж години автобус рухався Дартмуром, доки не дістався