Гріхи батьків. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
спитав сусід.
– Втеча, – відповів Гаррі не вагаючись.
– Та ти що? – вразився Квінн. – Я утік від трьох дружин, але мене за це жодного разу не засудили.
– Та я не дружину покинув, – сказав Гаррі, згадавши про Емму. – Я покинув Королівський флот.
– І скільки тобі за таке припаяли?
– Шість років…
Квінн присвиснув крізь два зуби, що залишилися.
– Чималенько. А хто був суддею?
– Еткінс, – спохмурнів Гаррі.
– Арні Еткінс? Тобі попався не той суддя. Якщо знову будеш судитись, переконайся, що маєш правильного суддю.
– А я й не знав, що можна обирати суддю…
– Пхе, ти не можеш, – сказав Квінн. – Проте є способи уникнути найгіршого.
Гаррі уважніше поглянув на супутника, але не перебивав його.
– Є кілька суддів, вони працюють почергово, і треба постаратись уникнути двох із них будь-що. Один – саме Арні Еткінс. Він полюбляє призначати довгострокові терміни.
– А як його уникнути? – запитав Гаррі.
– За моєї пам’яті Еткінс головував чотири рази за останні одинадцять років. Тож, якщо виникала загроза зустрічі з ним, я симулював епілептичний напад, і охоронці змушені були відвезти мене до судового лікаря, отак!
– То ви – епілептик?
– Тьху, – сплюнув Квінн. – Ти неуважно слухаєш.
Голос бранця звучав роздратовано, і Гаррі замовк.
– А коли мене відпускав лікар, мою справу вже передавали іншому судді…
Гаррі здивовано засміявся.
– Невже вам таке вдавалося?
– Не завжди. Але якщо на варті пара новобранців, то з’являється шанс. Хоча такі хитрощі вдаються щораз важче. Та цього разу мені не довелося особливо турбуватись, бо я втрапив до судді Ріґана. А він ірландець, як і я, кажу про всяк випадок, якщо ти цього не помітив. Отож я сподівався, що він призначить землякові мінімальний термін…
– А за що вас засудили? – поцікавився Гаррі.
– Я кишеньковий злодій, – заявив Квінн, просто ніби він архітектор чи лікар. – Пасу перегони влітку та боксерські змагання узимку. Завжди простіше, коли лопухів рясно, – пояснив він. – Але останнім часом не дуже таланить, бо багато стюардів мене одразу впізнають. Тому довелося перебратися в метро й автовокзали. Там заробітки смішні, а ризик – великий…
Гаррі хотів розпитати детальніше свого наставника і як старанний учень зосередився передовсім на питаннях, які допоможуть йому скласти вступний іспит. Слава Богу, що Квінн хоч не зосереджується на його акценті…
– А куди ми їдемо? – поцікавився він.
– Це буде Лейвенгем або Пірпойнт, – пояснив Квінн. – Усе залежить від того, куди при виїзді на автостраду ми завернемо: у дванадцятий поворот чи у чотирнадцятий.
– А ви були там раніше?
– В обох – по кілька разів, – похвалився Квінн. – Тож перш ніж ти запитаєш, чи існує туристичний путівник по в’язницях, – додав він глузливо, – Лейвенгему можна присвоїти одну зірку, а Пірпойнт давно пора закрити.
– А