Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
таке враження; він вийшов зі мною на балкон і заговорив про краєвид, особливо про те, який він паризький. А я, власне, бачив тільки, який Макс свіжий, як незаперечно він пасує до такого Парижа, якого я зовсім не помічав, як він тепер, прийшовши зі своєї темної задньої кімнати, вперше за цілий рік ступив на сонце, на паризький балкон і з гідністю це усвідомлював, тоді як я, на жаль, був вочевидь стомленіший, ніж кілька хвилин тому, до приходу Макса, коли вийшов на балкон перший раз. І цієї моєї втоми в Парижі можна позбутися не тим, що лягти й виспатись, а тільки тим, що поїхати звідси. Часом мені навіть здається, що це – характерна властивість Парижа.
Не можу сказати, власне, що я писав про це неохоче, але кожне слово шкребло мені душу.
Спершу я був проти кав’ярні Biard, гадаючи, що в ній подають лише чорну каву. Виявляється, там можна замовити й молоко, хоч і подають його тільки з нікудишнім дірчастим печивом. Це, по суті, єдине поліпшення, яке б мені хотілося бачити в Парижі: щоб у цій кав’ярні подавали краще печиво. Згодом мені спадає на думку перед сніданком, коли Макс уже сидить за столиком, обійти бічні вулички й накупити фруктів. Дорогою до кав’ярні я щоразу частину їх з’їдаю, щоб Макс не дуже дивувався. Після того як в одній пристойній кав’ярні на Версальській водній станції ми на очах у кельнера, що стояв над нами, прихилившись до одвірка, впорали куплений у кондитерській яблучний пиріг і мигдалеве печиво, ми запровадили цю звичку й у кав’ярні Biard і дійшли висновку, що, вже не кажучи про задоволення від смачного печива, в такий спосіб дістаєш більше задоволення від переваг цієї кав’ярні, а саме: сидиш у досить безлюдній залі поруч із рештою відвідувачів за шинквасом, тебе непогано обслуговують, перед тобою завжди відчинені двері – і при цьому на тебе ніхто не звертає аніякісінької уваги. Тільки доводиться миритись із тим, що поруч підмітають підлогу й роблять це досить часто, позаяк люди входять просто з вулиці, тупцяють перед шинквасом, і що при цьому в усіх – та сама звичка не звертати уваги на решту відвідувачів.
Коли молоде подружжя бачить невеличкі бари на відрізку водного шляху біля Версаля, у нього може скластися враження, що відкрити такий бар не важко, і можна чудово, цікаво, нічим не ризикуючи, жити, а напружено працювати тільки в певну пору дня. Такі недорогі бари виступають із сутінків десь на клиноподібному розі двох бічних вуличок навіть на Бульварах.
Відвідувачі в обляпаних вапном сорочках за столиками у приміських заїздах.
Вигуки жінки з невеличким візком із книжками ввечері на бульварі Poissoniére. Гортайте, гортайте, панове, вибирайте, все, що тут лежить, продається. Не вмовляючи купляти, ні до кого прискіпливо не придивляючись, вона викрикує далі й, ніби між іншим, називає ціну книжки, яку котресь із тих, хтось зупинився, саме бере до рук. Здається, немовби вона тільки просить, щоб швидше гортали, щоб книжки швидше переходили з рук до рук, – це можна й зрозуміти, надто коли бачиш, як час від часу хтось – наприклад, я – неквапно бере книжку, неквапно