Lustrum. Роберт ХаррисЧитать онлайн книгу.
новий рік і буде новий консул – консул, який, можете бути впевнені, завжди стоятиме на сторожі вашого добробуту!
Для нього ця промова не була видатною, та свою справу вона зробила. Пролунали навіть декілька захоплених викриків. Цицерон зістрибнув вниз. Легіонери розчистили нам прохід крізь натовп, і ми швидко рушили в бік міста. Коли ми дісталися міської брами, я озирнувся і побачив, що дальні ряди того натовпу вже почали розходитися в пошуках нових розваг. Я повернувся до Цицерона, аби привітати його з успішним виступом, та побачив, що він зігнувся над стічною канавою – його рвало.
Ось таким було місто напередодні інавгурації Цицерона на посаду консула – справжній вир із голоду, чуток та острахів. Містом снували натовпи покалічених ветеранів та збіднілих селян, які просили милостиню на кожному кроці. Зухвалі банди п’яних молодиків тероризували торговців. Жінки з хороших родин безсоромно торгували собою на виході з таверн. Повсюди раптово спалахували пожежі, відбувалися криваві сутички. Ночі не знали місячного сяйва, та їх сповнювало завивання собак. Місто наповняли віщуни, провидці, жебраки та бійки. Помпея досі не було, він командував легіонами на Сході – і за його відсутності місто сповнювала атмосфера невпевненості та страху – насувалася так, як з ріки на Рим суне зазвичай туман, – і змушувала всіх нервувати за своє майбутнє. Відчувалося, що має відбутися щось велике і значуще – та що саме, ніхто не знав. Подейкували, що нові трибуни розробляють разом з Цезарем та Крассом секретний план передачі міській бідноті громадських земель. Цицерон вже намагався довідатися про ці плани – та з цього нічого не вийшло. Патриції були впевнені, що зможуть цьому запобігти – чим би це «щось» не було. Продовольства не вистачало, магазини порожніли, містяни робили запаси їжі. І навіть лихварі більше не давали грошей під процент.
Що стосується колеги Цицерона по консульству, Антонія Гібриди – Антонія-напівкровки – напівлюдини, напівтварини, то треба йому було бути буйним ідіотом, аби вирішити балотуватися на свою посаду в парі з заклятим ворогом Цицерона – Катіліною, – що він і вирішив. Тим не менше, уявляючи, з якими складнощами доведеться стикнутися, і відчуваючи потребу в союзниках, Цицерон зі шкури пнувся, аби все ж налагодити з ним дружні стосунки. На жаль, ці зусилля нічого не дали – і я зараз поясню чому. За встановленим звичаєм обидва обрані консули тягнули наприкінці жовтня жереб, аби визначити, в яку провінцію направиться кожен з них після спливу року на посаді. Гібрида, який був по вуха в боргах, всім серцем мріяв про спокійну, але дуже багату провінцію Македонію, де можна було собі легко зробити великі статки. Та на превеликий для нього жаль, йому дісталися мирні пасовища Ближньої Галлії, де не було чим надто поласувати навіть для польової миші. А Македонія дісталася Цицерону. Коли про результати жеребкування було оголошено в Сенаті, на обличчі Гібриди з’явився такий вираз дитячої образи та подиву, що весь Сенат ледь не попадав від сміху. Відтоді вони з Цицероном не спілкувалися.
Не дивно, що Цицерону так тяжко давалася підготовка своєї інавгураційної