Грушевський, Скоропадський, Петлюра. Даниил ЯневскийЧитать онлайн книгу.
відступ від ідеалів. Така позиція пояснює їх пасивність у процесах державотворення».
Або: «Негативна оцінка державності була перейнята лідерами Української революції з політичних теорій попередників. Неповна соціальна структура українців сприймалась як позитивний факт – немає верстви, яка пригнічує інші, немає потреби вести з нею боротьбу та руйнувати державу як механізм, що забезпечує гноблення».
Або: «Центральна Рада до кінця не усвідомлювала себе як національну владу, тому її дії були нерішучими. Ще однією з причин нерішучості лідерів України була невпевненість у тому, що український народ має достатній рівень національної свідомості та підтримає їх вимоги»[62].
Якщо замало цього, можна навести приклади інших інтелектуальних «шедеврів» сучасної нам доби: Лютнева революція «дуже скоро надала соціально-політичним процесам в Україні характеру національної революції та поставила на порядок денний відновлення державної незалежності українського народу». Або: «Центральна Рада – національний представницький орган, до якого перейшли законодавчі повноваження»[63] – так, нібито у «законодавчих повноважень» несподівано виросли ноги, якими вони й перейшли невідомо звідки до штаб-квартири УЦР.
Цитувати подібні шедеври можна годинами, годинами (або кілометрами – як кому подобається). Наприклад: «розбудова і правове оформлення національної держави періоду 1917–1920 рр. проходили як закономірне продовження державно-правових традицій та прагнень в Україні, що стали визначальними при виборі генеральних напрямів і практичних зусиль державо- та правотворення». Чи: «визначальна особливість становлення та розвитку системи національного законодавства на початку XX ст. полягала, перш за все, у тому, що вона створювалася практично при одночасному активному формуванні власної держави, в умовах майже цілковитого невизнання права українського народу на національне самовизначення». Чи то: «історичний досвід правотворення періоду відродження Української держави 1917–1920 рр. має безпосередній зв’язок із сучасними процесами державотворення і становлення права в Україні». Ну і нарешті: «хоча доба визвольної боротьби не принесла перемоги державної ідеї, але значення цих трьох років (узагалі-то чотирьох – 1917, 1918, 1919, 1920. – Д. Я.) справді епохальне. Цей короткий час приніс для українського народу здійснення давньої великої мрії, здійснення великої засади його рівності з іншими народами. Раз досягши її, він уже не може зійти зі шляху боротьби за свою історичну мету»[64].
Якими артефактами оперують автори подібних науковоподібних постулатів – для нас особисто залишається загадкою. Автор цих рядків навіть пробував переставляти місцями окремі слова в реченнях, а також окремі речення, – результат завжди виходив той самий. Саме тому довелося розгорнути перший том фундаментальної збірки документів «Українська Центральна Рада» і з олівцем в руках ознайомитися з його змістом.
Український національний рух… – С. 11.