Надійно прихована таємниця. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
пане Мітчелл, бо мені знадобилася допомога приватного детектива.
Мітчелл неспокійно посовався у кріслі.
– Коли ми зустрічалися востаннє, я пообіцяла, що сплачу решту заборгованості батька перед вами.
Розпочати розмову саме так запропонував Гаррі. Він сказав, що це змусить Мітчелла усвідомити, що вона серйозно ставиться до того, аби його найняти. Жінка відчинила торбинку, витягла конверт і подала його детективу.
– Спасибі, – подякував Мітчелл, явно здивований.
Емма продовжила:
– Ви згадували, коли ми бачилися востаннє, про дитину, яку знайшли у плетеному кошику в кабінеті мого батька. Головний інспектор Блейкмор, котрий вів цю справу, я впевнена, ви це пам’ятаєте, повідомив, що дівчинку взяли під опіку місцеві органи влади.
– Це стандартна практика, якщо ніхто з родичів не зголошується.
– Атож, я це вже знаю і лише вчора розмовляла з посадовцем, котрий керує цим відділом у мерії, але він відмовився надати мені будь-яку інформацію про те, де зараз може перебувати дівчинка.
– Такою була вказівка коронера після розслідування, для того щоб захистити дитину від допитливих журналістів. Та це не означає, що немає способів дізнатися, де вона.
– Рада це чути, – Емма завагалася. – Але перш ніж ми підемо цим шляхом, я маю переконатися, що дівчинка була дитиною мого батька.
– Можу запевнити, пані Кліфтон, що в цьому немає жодних сумнівів.
– Як ви можете бути таким упевненим?
– Я можу надати вам усі деталі, але це може поставити вас у незручне становище.
– Пане Мітчелл, не можу повірити, що після всього, що ви мені розповіли про мого батька, щось може мене здивувати.
Мітчелл якийсь час помовчав. Врешті-решт він промовив:
– Коли я працював у сера Г’юґо, як ви знаєте, він переїхав до Лондона.
– Сказати «втік у день мого весілля» було б точніше.
Мітчелл не відреагував.
– Приблизно за рік він став жити з панною Ольгою Пйотровською на Лоундес-сквер.
– Як він міг собі це дозволити, якщо мій дідусь залишив його без жодного пенні?
– Він не міг. Якщо чесно, він не лише жив із панною Пйотровською, але й жив за її кошт.
– Чи могли б ви мені щось розказати про цю леді?
– Дуже багато. За народженням вона була полькою й утекла з Варшави 1941 року, незабаром після арешту її батьків.
– Який злочин вони вчинили?
– Були євреями, – без будь-яких емоцій сказав Мітчелл. – Їй вдалося перебратися через кордон із певними коштами родини та податися до Лондона, де вона орендувала помешкання на Лоундес-сквер. Незабаром після цього вона познайомилася з вашим батьком на одній коктейльній вечірці, яку влаштував їхній спільний приятель. Кілька тижнів він упадав за дамою, а потім переїхав до її помешкання, давши слово, що вони поберуться, як тільки він розлучиться.
– Я сказала, що мене вже нічого не здивує. Я помилялася.
– Далі – гірше, – продовжив Мітчелл. – Коли ваш дідусь помер, сер Г’юґо негайно