Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторовЧитать онлайн книгу.
відомі так звані «чвураки» за планом: «хата» / «ванькир» + «сіни» + «хатина» / «комора» та ін. У середній смузі Поділля, особливо на Теребовлянщині, перед сіньми часто влаштовували ґанки-ніші, а в Борщівському, частково Заліщицькому і Гусятинському р-нах при причілковій, рідше при тильній, стіні хати наявні вузькі господарські прибудови – «шури».
З усього спектра будівельних матеріалів під час спорудження стін житла подоляни найчастіше застосовували глину. На відміну від дерев’яного будівництва Карпатського краю, де основу заповнення стін становило дерево, тут воно виконувало лише функцію каркаса, основний же об’єм стін заповнювали глиною («землею», «болотом») – лесовидним суглинком чорного кольору, продуктом нашарувань пилу і перегноїв рослинності, який відзначався в’язкістю, вологовідпірністю й у висохлому стані набував такої міцності, що навіть стіни сучасних цегляних будинків нерідко споруджують на його розчині.
Основа каркасу стін жител ХІХ – поч. ХХ ст. на теренах Поділля складалась із дубових стовпів («слупів»), вкопаних у ґрунт («хата на закопаню») чи встановлених на камені, «платв» і «крижбантів» (навскісних риґлів, закріплених до стовпів і платв). У той період тут побутувало декілька конструктивних варіантів заповнення стін каркасного житла. Загалом, такі будівлі можна поділити на три групи: «валькована хата», «городжена хата» і «дильована хата».
Найбільш поширеним типом у зазначений період була «валькована хата», яка траплялась у декількох варіантах[23]. Переважали хати, у яких простір між стовпами заповнювали вертикальними грабовими (буковими чи дубовими) «колами» («риґлями», «стрихульцями»), які верхнім кінцем закріплювались у гніздах «платви», а нижнім опирались на камінці чи черепки з горшків (інколи по висоті посередині стін наявний поздовжній пояс). Простір між колами на зразок плоту заплітали довгими на ціле стебло соломи («оклепців», «приколотків») глиносолом’яними «вальками» (західні і північні райони). Траплялось, що окремі «стрихульці» обкручували такими вальками по усій висоті перед встановленням у стіну (Борщівський р-н). У цій же місцевості між вертикальними «риґлями» могли заплітати короткими (20–40 см) «глевками» чи «галамуцами» (вальками з мервленої соломи) або просто «ґралями» накладати глиносолому («болото») і притрамбовували її. При використанні техніки городження стіни між вертикальними «стрихульцями» горизонтально заплітали хмизом і закидали («траскали») добре вимішаною сумішшю глини з рослинними домішками. На півдні (Борщівський р-н) стіни частіше заповнювали вертикальним плотом по трьох горизонтальних «риґлях». Щодо «дильованої хати», то під технікою «дилювання» подоляни розуміли почергове вкладання шарів глиносоломи («болота»») і горизонтальних «дилів» (найчастіше її застосовували в околицях р. Збруч).
Побутувала на Поділлі й монолітні техніки будівництва. На особливу увагу заслуговує так звана «бита хата» («хата з болота», «хата в шихтах»). Зводили такі будівлі на стрічковому
Косміна Т. В. Сільське житло Поділля (кінець ХІХ – ХХ ст.): історико- етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1980. С. 19–30.