Мисливські усмішки. Остап ВишняЧитать онлайн книгу.
правовірні і Аллаха, і його пророка Магомета…
Ходім, ходім! Понад пляжем, а потім стежкою виноградниками! Ходім!
І пішли…
Отак, як просто дивитись, – дорога. Це нічого…
А отак, як голову задерти, – сонце, кримське сонце! Це вже «чого»… Ой, якби ви знали, як воно пече! І особливо тоді пече, коли ви не знайдете візника і коли вам треба йти пішки дванадцять верст (кримських верст), і ви вже лазили на скелі, шукали Пушкінового платана, ходили до його будинку й повиміряли всі гурзуфські вулички, шукаючи якої-небудь хоч коростявої субтропічної шкапини, щоб у Ялту вас одвезла…
Ой, як воно пече! Голова пухне! Язик висолоплюється…
А ноги?! Ніби вони на заіржавлених «шарнєрах»… Риплять, скриплять і не хотять… Іти не хотять…
Ходім! Ходім! Воно, знаєте, пішки краще. Все видно! То проїдеш швиденько – так багато чого не завважиш, а пішки – там зупинився, там присів – і все видать… Та й не так уже воно далеко! Якихось там дванадцять верстов! Ну, дві години… Подумаєш?! Пішли!
Та пішли ж! Пішли…
І йдем… І йдем… І йдем…
І все тобі видать… Там зупинивсь, там присів…
Дванадцять верстов?! Дрібниця?!
– Драстуйте!
– Драстуйте!
– Скільки верстов до Ялти?
– Та верстов, може, з п’ятнадцять, може, й більше!
– А до Гурзуфа?
– Та верстов із п’ять.
Отакої. Добра мені арифметика… Як од дванадцяти верстов одкинути п’ять, то виходить п’ятнадцять! Ну-ну!
Ходім дальше.
А воно ж ідеш не нашим якимось там шляхом поміж житами чи там гречками. Тут і сюди виноградники, і туди виноградники. Екзотика кругом. І наперед екзотика, і назад екзотика… І зверху екзотика… Тільки одно й заважає: степові ноги. Якби вам ще штук із четверо гірських, – ну хоч козинячих ніг, та якби ззаду за вами бігло штук із троє хортів та цілкий мисливець, – ви б отих «дванадцять верстов» узяли за півгодини…
А так якось воно дуже повагом виходить… І повагом, і мокро. Беретесь ви зразу потом, потім – милом… Потім обсихаєте… Потім знову мокрієте. І шия ваша витягується, і очі ваші пильно вдивляються під ваші власні ноги (щоб нічого не пропустити), і хекаєте ви, як Рябко, що біжить у Спасівку за дядьком верстов сорок до повітового міста спеціально для того, щоб біля сільськогосподарського кооперативу гавкнути на «кооперативного» Лиска…
– Дівчата! Тільки по правді: скільки до Ялти?
– Та верстов із дванадцять!
– А до Гурзуфа?
– До Гурзуфа – десять.
– Слухайте, товариші, ми не туди йдемо! Хай же йому трясця: це як так далі буде, то ще годин через чотири до тієї Ялти буде верстов із сорок!..
…Ох, ці кримські верстви! Верства наша й верства кримська?! Небо й земля… Ну що, приміром, побігти з Буд на В’язове на досвітки?! Дрібниця?! Півтори верстви. Біжиш і співаєш:
Ой у полі три доріжки різно, —
Ходив козак до дівчини пізно!
Пробіг оті півтори верстви, й ще бігти хочеться…
У нас верстви скрізь однакові: і на Полтавщині, і на Київщині, і на Харківщині…
А