Маленькі чоловіки. Луиза Мэй ОлкоттЧитать онлайн книгу.
сараю, потім пішов ловити курчат, і розлючена квочка мало не виклювала йому око, нарешті, ледь не втратив вухо, яке йому скрутила не менш розлючена кухарка Ейзі, заставши за поїданням вершків і пирога, поцуплених на кухні.
Проте всі ці невдачі зовсім не розхолоджували безстрашного хлопчика, й він не втомлювався вчиняти чергову витівку, учасниками якої могли стати всі без винятку пламфілдські мешканці.
Якщо Томмі не знав уроку, в нього завжди знаходилося яке-небудь веселе виправдання. Проте здібностей йому не бракувало, й він міг сформулювати відповідь, навіть нічого не вивчивши. Загалом з навчанням у нього проблем не було, зате поза класом – о-о-о, як же пустував Томмі після уроків!
Він прикрутив товсту Ейзі до стовпа мотузкою для білизни, і їй довелося простояти так майже пів години, та ще в понеділковий ранок, коли справ найбільше. Потримавши над свічкою цент, опустив його за комір гарненькій Мері-Енн, коли та прислуговувала гостям школи. Бідна дівчина зойкнула з переляку, перекинула миску з супом і прожогом вискочила з кімнати, а люди, що сиділи за столом, подумали, що вона збожеволіла.
Він поставив на дерево відро з водою, прив’язавши до ручки яскраву стрічку, а коли Дейзі, побачивши її, потягнула до себе, щоб роздивитися, то отримала на свою голову ніагарський водоспад. Мокра сукня висохла швидко, а от образа залишалася в глибині душі ще довго.
Не уникнула жартів онука й бабуся, що прийшла перевідати його. Їй він підсипав у цукорницю жменю гладких білих камінчиків, тож підсліпувата старенька ніяк не могла зрозуміти, чому цукор не розчиняється в окропі, але з делікатності нічого не сказала, випивши непідсолоджений чай.
Під час церковної служби Томмі передав хлопчикам нюхальний тютюн і вони почали так сильно чхати, що повибігали надвір. А якось узимку розчистив доріжки в снігу й полив їх водою, а потім сміявся, коли хтось падав. Мало не звів з розуму бідного Сайлеса, розвішуючи його чоботи в найвидніших місцях, бо знав, що чоловік дуже соромився своїх величезних ніг.
Умовив довірливого Доллі прив’язати нитку до гнилого зуба й випустити кінчик з рота, пообіцявши, що висмикне його вночі безболісно, коли той спатиме. Натомість тільки завдав йому неймовірного болю, бо зуб не піддався.
Останнє, до чого він додумався, – нагодував курей розмоченим у ромі хлібом. Вони сп’яніли й розбурхали весь пташиний двір: старі, поважні кури ходили, хитаючись з боку в бік, клювали землю й безперервно кудахкали. Вся школа, дивлячись на них, реготала до нестями, поки Дейзі не зачинила їх у курнику, щоб вони там проспалися.
Ось такі учні разом жили в Пламфілді. Вони вчилися, гралися, працювали, сварилися й водночас намагалися позбавлятися від своїх недоліків, тож поступово ставали дедалі кращими. Хлопчики в інших школах здобували, може, більше знань з книжок, зате менше тієї високої мудрості, яка робить людей порядними й гідними.
Поза сумнівом, корисно знати латину та грецьку мову, розбиратися в математиці, але, на думку професора Баера,