Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові. Хью ЛофтингЧитать онлайн книгу.
і зручно загорнувся в ковдру, виявилося, що я можу дивитися прямо в ілюмінатор біля мого ліктя і, не відриваючи голови від подушки, бачити вогні Пензанса, які злегка покачувалися вгору-вниз разом із гойданням корабля, що стояв на якорі. Це було так, наче тебе заколисують, щоб ти заснув, та ще й показують маленький спектакль, щоб тебе розважити. Я саме вирішив, що мені надзвичайно подобається морське життя, як провалився в глибокий сон.
Четверта глава
Наші проблеми тривають
Наступного ранку, коли ми ласували прекрасним сніданком з нирок і бекону, приготованим нашим добрим коком Бампо, Лікар сказав мені:
– Я оце саме розмірковую, Стаббінсе, чи зупинятися мені на островах Капа-Бланка, чи йти прямо через океан до узбережжя Бразилії. Міранда каже, ми можемо розраховувати на довгий період чудової погоди – чотири з половиною тижні щонайменше.
– Ну, взагалі-то, – відповів я, виловлюючи ложкою цукор із дна моєї чашки з какао, – я гадаю, що було б краще пливти прямо через океан, поки ми певні, що погода буде гарна. А крім того, Пурпурова Райська Птиця буде нас весь час виглядати, чи не так? Вона хвилюватиметься, що ж із нами сталося, якщо ми не прибудемо туди приблизно за місяць.
– Правильно, все правильно, Стаббінсе. А з іншого боку, Капа-Бланка це дуже зручне місце для зупинки на шляху через океан. Якщо нам потрібні будуть припаси чи якийсь ремонт, то туди варто зазирнути.
– А як довго нам плисти звідси до Капа-Бланки?
– Близько шести днів. Гаразд, це ми можемо вирішити й пізніше. Найближчі два дні у будь-якому разі наш напрямок буде один і той же. Якщо ти вже закінчив сніданок, то ходімо, й будемо виходити в море.
Піднявшись на палубу, я побачив, що наш корабель оточений білими й сірими мартинами[1], які проносилися й кружляли навколо в сонячному ранковому повітрі, шукаючи недоїдки, викинуті з кораблів у гавані.
Десь о пів на восьму ми підняли якір, поставили вітрила під приємний і стабільний бриз і вийшли у відкрите море, жодного разу ні об що не буцнувшись. Ми зустріли пензанський риболовецький флот, який повертався з нічного лову. Човни виглядали дуже чепурними й відзіґорними, усі вишикувані в ряд, немов солдати, з червоно-коричневими вітрилами, нахиленими під одним кутом, і з білими бурунцями води перед форштевнями.
Наступні три чи чотири дні все йшло гладенько й нічого незвичайного не відбувалося. За цей час ми всі освоїлися зі своїми повсякденними обов’язками, а коли траплялася вільна хвилина, Лікар показував кожному з нас, як стояти свою вахту за штурвалом, як тримати корабель на правильному курсі і що робити, коли вітер несподівано помінявся. Ми розділили 24 години доби на три зміни і стали спати по черзі по 8 годин, а 16 годин залишалися на ногах. Отож корабель був постійно під добрим наглядом, а двоє з нас завжди були на чергуванні.
Окрім того, Полінезія, яка була набагато старішим мореплавцем, ніж будь-хто з нас, і справді багато знала про те, як управляти судном, здавалося, ніколи не спала –
1