Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
кивнула Оксана, простягаючи руку за келихом.
– Я – колишній перукар і міг би дати вам раду…
– Потім, – перебила його Оксана і вказала поглядом на Тараса. – Спочатку тост за іменинника!
– Так-так, – Єжи взяв келих у руку. – Вітаю! По-сусідськи бажаю миру… любові, – при цьому слові він глянув скоса на Оксану, – щастя і, головне, щоб були гроші… От.
Тост розморозив іменинника, що перебував у внутрішньому замішанні через несподіване настання власного дня народження.
Три келихи знайшли загальну точку зіткнення над столиком, укритим жовтою лляною скатертиною зі слідами минулих свят, що не відмиваються. З келиха іменинника вихлюпнулися кілька крапель шампанського і впали просто на порізану салямі.
– Дякую! – Тарас кивнув. – Я дуже зворушений. – Погляд іменинника, що доторкнувся до очей сусіда, цілком серйозно підтвердив значення сказаних слів.
Сусід випив шампанське одним ковтком. Іменинник, що спостерігав за ним, зробив те ж саме. Тільки Оксана виявилася скромною – її келих був іще майже повним. Тарас потягнувся до шампанського.
Оксана діловито відкоркувала пляшку горілки.
– Мій тато, – заговорила вона, перевівши погляд із хазяїна квартири на його сусіда, – коли був військовим, із друзями завжди коктейль «Північне сяйво» робив, і нічого! Нічого не боліло.
– А що це за коктейль? – жваво зацікавився Тарас.
– У півсклянки шампанського вливається півсклянки горілки.
Єжи Астровський здригнувся, почувши рецепт коктейля.
– Я піду, мабуть, – неголосно мовив він, зупинивши погляд на пляшці горілки в руці у Оксани. Його очі виявляли тугу й ніжність.
– Ні, ви не можете так швидко піти! Це не по-сусідськи! – Оксана пом'якшила голос.
Сусід приречено кивнув. Перевів погляд на Тараса. Іменинник налив собі й сусідові по півкелиха шампанського, а Оксана долила в їх келихи горілки.
– Ви мусите мені дещо пообіцяти, – наприкінці недовгого застілля звернулась Оксана до Єжи.
– Що? – злякано запитав сусід іменинника, стискаючи в руці порожній келих.
– Нагадуйте Тарасу, що він тепер живе не сам! – попросила Оксана.
Сусід задумливо і трохи знічено оглядівся на всі боки, потім повернув погляд на Оксану.
– Добре…
– Нагадуйте, що рибок треба годувати щодня, – вона кивнула на підвіконня. – І домовтеся з ЖЕКом, аби сходинки полагодили.
– Та я їм уже сто разів говорив, а вони п'ятдесят гривень вимагають! – Із сусіда вирвалося звичне для нього обурення.
Оксана мовчки дістала гаманець і вийняла звідти п'ятдесят гривень.
– Оксано! Я сам! У мене є! – Тарас, обличчя якого вже виявляло складну суть випитого коктейлю, підніс над столом руку. Його пальці міцно стискували зім'яті купюри, витягнуті з кишені джинсів.
– Та я… – Єжи побігав очицями від п'ятдесятої в руці Оксани до пом'ятих двадцяток у руці Тараса. – Я організую. Я зроблю!..
Він обережно витягнув