Коні не винні (збірник). Михайло КоцюбинськийЧитать онлайн книгу.
заходилась коло мазання – треба ж довести його до ладу.
Гнат, подякувавши тітці, подавсь на роботу.
В неділю по обіді зібралась Мотря до Явдохи. Явдоха сиділа на призьбі і куняла на сонечку. Насті не було вдома.
– Добридень вам, кумо! Здорові будьте з неділею, – гукнула Мотря від воріт.
Явдоха здригнулась, глипнула на куму і відказала:
– Дай, Боже, здоров’я! Сідайте, кумо, за гостя будете. Як же вам ведеться на новім господарстві, кумо?
– Нічого, кумо, нічого… Старий мій так чепуриться, що куди й молодому до його! Заходивсь пересипати повітку: пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде. А я коло хати такого мазання мала, що ще й досі болять мене, любко, руки й ноги, а крижі як перебиті, неначе хто бучком попер…
Мотря розказувала про свої клопоти в новій оселі, Явдоха про відпусти, черниць, про тяжкі кари Божі за гріхи…
– Кумо мої любі та милі! Що я маю казати вам?! – почала Мотря.
– Кажіть, серце, буду чути…
– В п’ятницю рано, іно влізла я місити глину, прибігає мій небіж – Гнат. Глянула я на нього й бачу, що чогось він не такий став, немов йому що пороблено… «Що тобі, сину?» – питаю. «Тітко мої любі та милі, – відказує, – як ви не схочете допомогти мені, то доведеться мені марно погибати…» А я аж заплакала гіренько та й кажу: «Сину мій любий та милий! Як же мені не стати тобі у пригоді, коли ти в мене найближча родина. Адже в мене не поле засіяно родиною». А він, правда, поцілував мене в руку та й каже: «Самі ви, тітко, знаєте мою недолю… знаєте, як ми любилися з Настею – себто дочкою вашою, кумо! – та розлучили, – каже, – нас вороженьки люті, не дали нам подружитися. А тепер я ходжу, світом нуджу, нема мені життя без Насті… Як не буду з нею жити, то буду в сирій землі гнити… Йдіть, каже, до тітки Явдохи, просіть їх, най пустять свою Настю зо мною на віру жити…» Так мені його жалко стало, кумо, так дуже жалко, що й не сказати… От я й прийшла до вас, любко: еге, пустіть свою Настю до Гната, він чоловік тихий, трудовитий…
– Що се ви, кумо? Господь із вами! Моя дочка удовиця, їй люди трапляються, не сьогодні-завтра хтось посватає. Нащо ж їй сидіти на віру?
– Коли ж вони, кумцю, дуже любляться, Гнат із Настею! Як ви їх розлучите, то дочка плакатиме на вас, а у вас одна дитина, не годиться їй світ зав’язувати!
– Де там, кумо, де там! І не кажіть мені сього! Щоб я оце потурала дочці у такому ділі, щоб я підводила її на гріх? Таж би мене покарала Мати Божа, таж би я й не відпостилася, й не відмолилася…
– Щирому коханню і Бог не противник, як кажуть люди, – перепинила Мотря.
– Де там, серце, де там! Інше діло вам, ви вже жінка в літах, по третьому чоловіку, грішного і в думці не маєте, вам уже й Бог простить, а моя Настя ще двічі може віддатись, нащо ж їй грішити? І так Господь карає за гріхи наші тяжкії…
Явдоха почала оповідати, яке чудо недавно сталося в Горишківці. У тому селі жив один чоловік та мав четверо дітей; діти єсть, а годувати їх нічим, бо звичайно у переднівок рідко хто має свій хліб, а у того чоловіка й скибочки не було.