Хлопчики Джо. Луиза Мэй ОлкоттЧитать онлайн книгу.

      Захопившись промовою Дена, присутні немов втратили інтерес до Денсвілля. Проте обачний пан Баер припустив, що один чесний посередник серед безлічі корисливих не зможе змінити ситуацію. Хоч така спроба й має ознаки благородства. Тож краще всебічно обміркувати майбутні дії, спробувати заручитися підтримкою авторитетних осіб у відповідних урядових колах і всебічно обстежити місцевість, а відтак ухвалити остаточне рішення.

      – Добре, я так і зроблю. Нині збираюся з’їздити в Канзас і подивитися, що там можна зробити. Якось зустрів у Фриско одного хлопця – він добре відгукувався про ті місця. Скрізь так багато треба зробити, що я навіть не знаю, з чого почати. Іноді мені здається, що краще б у мене не було ніяких грошей, – насупившись, промовив Ден, відчуваючи ті самі труднощі, що й усі добрі душі, коли вони охоплені прагненням допомогти у великій справі всесвітньої благодійності.

      – Я готовий зберігати твої заощадження доти, поки твоє рішення не набуде остаточності. Бо хлопчина ти гарячий і можеш віддати все першому зустрічному жебракові, який зуміє тебе розжалобити. Я пущу їх в оборот, а поверну тоді, коли вони знадобляться для справи, згоден? – запитав пан Лорі, який встиг навчитися розсудливості за роки, що минули з часів його власної марнотратної юності.

      – Дякую, сер. Тішуся, що позбудуся їх на якийсь час. А якщо зі мною щось трапиться, збережіть всю суму, щоб допомогти якомусь іншому волоцюзі, як ви допомогли мені. Це мій заповіт, і ви всі свідки. Тепер мені полегшало на душі, – і, передавши пану Лорі пояс, в якому він носив свої скромні статки, Ден розгорнув плечі, немов скинув з них вантаж турбот.

      Ніхто й уявити не міг ні того, скільки різних подій відбудеться, перш ніж Ден повернеться, щоб забрати свій капітал, ні того, наскільки близький він був в той момент до вираження своєї останньої волі… Поки пан Лоуренс пояснював, як він розпоряджатиметься грошима, почувся гучний голос, який весело виспівував:

      Еміль завжди оголошував про своє прибуття в такий спосіб. Разом з ним у вітальню ввійшов Нет, який весь день давав міським дітлахам уроки музики. Було приємно дивитися, як він широко всміхаючись, вітався з другом, ще приємніше було слухати, як Ден згадував про все, чим був зобов’язаний Нету, намагаючись віддячити за дружбу в трохи грубуватих, але щирих словах подяки. Проте особливе задоволення у присутніх викликав обмін враженнями між Деном та Емілем. Двоє славних мандрівників без угаву розповідали дивовижні історії, що вражали уяву «сухопутних моряків» і домосидів.

      Після прибуття нових гостей будинок вже не міг вмістити веселу молодь, тож усі перебралися на веранду й влаштувалися на сходинках