Життя в рожевому. Галина ГорицькаЧитать онлайн книгу.
Завдяки науковій революції старі наукові уявлення заміщаються частково або повністю новими, з’являються нові теоретичні передумови, методи, матеріальні засоби, оцінки й інтерпретації, погано або повністю несумісні зі старими уявленнями.
І це все на тлі рок-н-ролу на Заході, музичні платівки з яким дістаються «з-під поли» і продовженням у нас традиції Кукриніксів – смішними карикатурами на політичні теми в періодиці, що нищівно викривають швидше моральну відсталість радянського суспільства, ніж Заходу.
Також ми й далі «запозичували» технології у висміюваного Заходу і навіть для своїх найкарколомніших технічних досягнень використовували техніку, що в повоєнний період називали «трофейною».
Так, якимось очкастим і завумним науковим співробітником із руками, що тряслися від неймовірного хвилювання, було отримано сигнал із космосу з першими знімками зворотного боку Місяця в Симеїзькій обсерваторії восени п’ятдесят дев’ятого. Того року Радянський Союз запустив автоматичну міжпланетну станцію (АМС) «Луна-3», а приблизно через три доби, 7 жовтня, між 6:30 і 7:10 за московським часом, станція виконала фотографування невидимої частини Місяця і передала знімки телевізійним каналом на Землю. Для фотографування застосували «трофейну» американську кіноплівку завширшки в 35 мм, яку отримали з американських розвідувальних аеростатів із фотоапаратурою у 1950-х роках, що було виявлено радянськими військами. Ось так.
Запозичення. Привласнення. Паразитування і розмноження. Проте не всього, звісно. Інакше ніяка ідеологія б не допомогла. Особливо в умовах відлиги. Хрущовська відлига.
Секс і рок-н-рол. І навіть нова мода. Навіть у нас нова мода. Адже, нарешті, з’явився акрил. І ця новація текстильної промисловості, що дала поштовх розробці Київським будинком моделей наднових концептуальних модних тенденцій, створила небачений до цього попит на штучні матеріали. Пересічна радянська людина сама не зчулася, як трохи наблизилася до постіндустріального суспільства. Все відбувалося органічно. Немов перший секс третьокурсниці з таким ще юним і наївним – її колишнім викладачем.
Це сталося майже за сім років по тому, в кінці грудня шістдесят сьомого. Тоді був такий лютий мороз, що доки я зі свого педінституту бігла по скрипучому снігу додому, аби не запізнитися на святкування власного Дня народження (баба Дуня гостей запросила на сьому годину, нівелюючи те, що остання пара у мене закінчувалась о пів на сьому), то було тяжко вдихати повітря. Здавалося, ніби замість кисню в мої легені потрапляють скалки льоду і впиваються в альвеоли, розриваючи їх своїми гострими лезами кристалів.
Віддихалась я тільки в під’їзді. Там завжди стояв запах плісняви, який нагадував мені про метро. В шістдесят п’ятому було введено в експлуатацію другу чергу станцій метро, і мені вже не потрібно було «на перекладних» добиратися на навчання. Час, що я витрачала, аби потрапити до інституту, скоротився втричі. Я, мов та королева, сідала на щойно добудованій станції «Дарниця» і виходила на розкішній,