. Читать онлайн книгу.
зосередженим я був на боксі. Одного разу Кас підійшов до мене:
– Знаєш, Камілла дуже хоче, щоб ти брав участь у хатніх справах. Я б на то не зважав, але ти маєш цим займатися, бо ґаздування зробить із тебе найкращого боксера.
– І як прибирання сміття зробить із мене найкращого боксера? – скривився я.
– Бо робити те, що ти ненавидиш робити, так само палко, як робиш свою улюблену справу – це хороша підготовка для того, хто прагне до величі.
Відтоді Каміллі більше ніколи не доводилося нагадувати мені про те, що я повинен робити свою роботу по дому. Одного разу Кас покликав мене до кімнати, де він сидів:
– Ти боїшся білих людей? – запитав він ні сіло ні впало. – Ти один із тих хлопців? Боїшся всі ці вуса і бороди? Мені доводилось бувати серед чорних бійців, які боялись вдарити білу людину. Тобі ліпше не бути одним із них.
Це смішно, але у мене перед носом був Кас, який говорив не боятися, але мене лякав той тон, яким він сказав мені не боятися.
Кас завжди був гранично серйозний і ніколи не посміхався. Він поводився зі мною не як із підлітком. Він завше поводився так, наче у нас була місія, яку ми мали пройти. Тренуючись день у день, ми думали лише про одне. Він дав мені мету. Ніколи в житті у мене не було такого почуття, за виключенням хіба тих днів, коли я планував крадіжку.
Час від часу траплялися речі, які робили нашу мету більш реальною. Одного разу до Кетскілла приїхав тренуватися Вілфред Бенітес. Я був у захваті. Я просто фанатів від нього. Я бачив, як він б’ється по телевізору, і просто шаленів, спостерігаючи за його поєдинками. Це виглядало так, ніби він рухається за радаром; він бив людей із заплющеними очима. Воістину майстер. І він приніс із собою свій чемпіонський пояс. Зі мною був Том Патті, один з інших боксерів Каса. Бенітес витягнув маленький футляр, усередині якого був пояс, і дозволив мені доторкнутися до нього. Це було однаково, що дивитися на Святий Грааль.
«Гей, Томмі, ти тільки подивися, це ж чемпіонський пояс! – сказав я. – Я маю вибороти собі такий. Я буду старанно тренуватися. Якщо я його здобуду, то носитиму всюди і ніколи не зніматиму його».
Я був надзвичайно щасливий бачити Бенітеса. Він надихнув мене, спонукав стати стараннішим та відданішим нашій справі.
Дякуючи Касу, мені також вдалося поговорити з Алі. У жовтні 1980 року ми всі поїхали в Олбані на закриту трансляцію подивитися, як Алі намагатиметься відвоювати свій титул у Ларрі Холмса. Ларрі вибив із нього все лайно. Кас був злий, як чортяка. Я ніколи раніше не бачив його таким лютим. Одразу після бійки він зберігав непроникне обличчя, адже мав роздавати інтерв’ю та потискати людям руки, але щойно ми сіли в машину, уся ця негативна енергія, що була в ньому, просто заповнила салон. За всі сорок п’ять хвилин, що ми їхали додому, ми не зронили ні слова.
Наступного ранку помічник Алі Джин Кілрой з’єднав Алі з Касом.
– Як ти міг дозволити цьому ледарю побити тебе? Він ніщо, Мухаммеде, він ніщо! … Ні, він – ніщо. … Не кажи мені цього, він –