П’ятеро тікають разом. Энид БлайтонЧитать онлайн книгу.

      Грюкнули двері. Чулося, як пані Стик, зачинившись на кухні, переповідає Едґарові й пану Стику тріумфальну новину. Діти подалися до вітальні, посідали й дивилися одне на одного із сумним виглядом.

      – Батько вчинив жахливо! – шаліла Джорджа. – Ніколи нікого не слухає.

      – Але ж він зараз дуже засмучений, – розсудливо зауважив Дік. – Дуже шкода, що він подзвонив до дев’ятої й пані Стик вдалося першій поговорити з ним.

      – Що сказав тобі батько? – запитала Джорджа. – Повтори все слово в слово.

      – Він сказав: якщо ми не можемо порозумітися зі Стиками, то краще, щоб Енн, Дік і я повернулися додому, – відповів Джуліан. – Але ти залишатимешся тут.

      Джорджа уп’ялася очима в Джуліана.

      – Ну, – мовила вона нарешті, – оскільки ви не можете порозумітися з ними, то їдьте. Я сама про себе подбаю.

      – Не кажи дурниць! – Джуліан по-товариськи потиснув їй руку. – Ти ж знаєш, ми тебе не кинемо. Не можу сказати, що мені приємна перспектива залишатися під п’ятою люб’язних Стиків ще пару тижнів, але буває й гірше. Разом ми їх здужаєм.

      Але на такі підбадьорювання навіть Енн не всміхнулася. Думка про те, що доведеться витримувати тиск трьох Стиків, не тішила. Тімоті поклав голову на коліно Джорджі. Вона попестила його й огледілася.

      – Повертайтесь додому, – сказала вона друзям. – У мене є план, але без вас. Зі мною Тіммі, він опікуватиметься мною. Дзвоніть батькам і завтра ж їдьте.

      Джорджа виклично подивилася довкруг. Вона гордовито піднесла голову, давши зрозуміти, що план у неї справді є.

      Джуліанові стало дуже ніяково:

      – Не дурій. Кажу ж тобі: ми триматимемося разом. Якщо в тебе є план, ми приєднаємось до нього. І, попри все, ми залишимося з тобою.

      – Залишайтеся, якщо хочете, але мій план уже задіяно, і ви врешті-решт зрозумієте, що вам краще повернутися додому. Ходімо, Тіммі! Підемо до Джима й подивимося, чи готовий мій човен.

      – Ми підемо з тобою, – сказав Дік. Йому було шкода Джорджі. Він розумів, що її зухвалість показна, а насправді вона дуже нещасна – тривожиться через матір, гнівається на батька й уболіває за друзів, знаючи, що вони залишаються заради неї, коли могли б повернутися додому й весело бавити час.