Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап ВишняЧитать онлайн книгу.
на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.
Вищий курс – це свині.
Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси.
Свиню ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обов’язково потрібні були штани… Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці.
Замість дубця потрібний невеликий кийок.
Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше – ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше – поважності.
Сказати:
– Аля! Бодай була вона тобі здохла!
Це не те, що невинне й наївне:
– Гиля-гиля!
Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом:
– А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди, ря-а-а-а-ба?
А потім солідно додати:
– Сибірки на тебе нема!
«Володарем» над свинями ми були до 10—11 років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:
Телята.
Вівці.
Корови.
Коні…
Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяка або прохати в прохожих (тільки не з свого села!):
– Дядю, закурить нема?!
– Нема!
– Так дайте ж хоч сірничка!
В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі…
Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити.
Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.
Коли мати, було, почнуть:
– Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне? Уже на вулицю?
Можна було матері відповісти:
– Та!
А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:
– Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже «бутилками» пристроюєш? Ти мені дивись! Поб’ю на сукиному синові істика[44] до цурки![45]
Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:
– Та я хіба, тату, що?! Я ж – нічого…
Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».
Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.
З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка – коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.
А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в’язальницю.
Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов’язково, як дихати.
Закінчувалася наша освіта материними словами:
– Женить би вже лобуряку слід!
Або:
– Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у м’ясниці й обкрутимо!