Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка СняданкоЧитать онлайн книгу.
шо ти, доню, мені тепер так добре.
Я питаю:
– А де ж тато? Я так давно його не бачила.
– То того, що він далеко, – каже мама.
– Покличте його, мамо, – прошу я.
Вона кличе:
– Гріша! Гріша!
І звідкись дуже здалеку голос. Я кажу:
– Тату. Тату.
А сама плачу-плачу.
– Тату, – кажу. – Я вас так давно не бачила.
– То того, що я дуже далеко, – каже тато.
І зник. А мама каже:
– Веди мене до моїх внуків, я хочу з ними попрощатися.
І ми пішли до дітей. Вони на двоповерховому ліжку спали. Старший, як вона його погладила по щоці, тільки скривився, а молодший прокинувся. Я йому кажу:
– Тут бабуся, тільки ти не можеш її бачити, можу тільки я. Обійми її. Ось так, – і показую йому.
Мама каже до малого:
– Ти пам’ятаєш, як я тобі кашку варила, картопельку в мундирах?
Він обіймає її, і мама зникає.
Я вранці встала, пішла собі канапки робити, каву, збираюся. Тут встає син мій старший і каже:
– Знаєш, мамо, мені бабуся снилася нині вночі. Так, що вона біля мого ліжка стоїть. І як жива.
Ну, думаю, точно правда. А то я все переживала, шо то мені уві сні привиділося. Ну й поїхала. – Галинка залпом випила рештки коньяку. – Їду поїздом до Чернівців. Сама у вагоні. Лягла спати ввечері. А вранці прокидаюся – мужчина якийсь біля мене сидить. Розговорилися. Він сам теж із Тернополя. Вже кілька років у Греції. Працює. Вдома лишив сім’ю і дітей – і хотів би забрати їх до себе, але дітям же до школи, тож і лишив, щоб в Україні вчилися. Хто ж тоді знав, що назавжди виїжджає.
– Дівчино, принесіть ще кави, – звернулася Галинка до офіціантки. У її очах тепер було більше блиску, можливо, тому, що вона підходила до найважливішого у своїй розповіді, а може, просто від кави з коньяком.
Степаном його звали. Він мені телефон свій дав, казав дзвонити, якщо будуть якісь проблеми. Ну й попрощалися.
Я приїхала до тої своєї знайомої. Пробувала шукати роботу, але нічого не знайшла. Тоді вона мені вирішила помогти. Відвела в якусь агентуру, яка роботу шукає. Я заплатила сто п’ятдесят доларів – і відправили мене кудись. Їду, їду, цілий день їхала. Потім нарешті добралася, приходжу, а там сім’я придурків – батьки і двоє дітей. Я до телефону, дзвоню, кажу:
– Шо ж ви мене не попередили, шо то придурки.
А вони відповідають:
– А ми звідки знали?
Я кажу:
– Як то ви не знаєте, куди відправляєте людей, а якщо якісь маніяки? Завтра приїду, щоб віддали мені гроші.
І давай назад добиратися. А вже глупа ніч, ніде ні автобуса, нічого. Нарешті зупинився якийсь таксист, я йому на мигах показую, що і як, він мене довіз. Бувають і такі добрі люди.
Приїхала я назад до своєї товаришки, серед ночі, вона аж перелякалася.
На ранок пішла забирати гроші. Ну, але ясно, шо мені нічого не віддали.
А через якийсь час товаришка моя каже: є дві роботи. Ідемо, подивимося.
Прийшли на одне місце. А там три такі злі грекині