Коли ти поруч. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
його як свою жертву і була готова проковтнути юнака з потрухами.
Антон нервово бігав по просторій кімнаті з кутка в куток і без кінця палив. Іще не допаливши одну сигарету, він прикурював іншу. Його розпирала злість ізсередини, готова вибухнути, подібно до гранати.
Він навіть не знав, на кого більше сердився: на батька, себе, на подругу чи друга, які нагородили його хворобою. А ще Антон був у розпачі. Йому не хотілося думати про смерть, і хлопець усіляко намагався не допускати цю думку в голову, але вона була жахливо причеплива, настирлива, як спасівська муха. І тоді Антон дістав зі своєї схованки шприц. «Треба заспокоїтися, – вирішив він, намагаючись зловити голкою запалу вену. – Потім буде легше вирішити, як жити далі».
На деякий час усі проблеми і неприємності залишили Антона і він відчув себе, як раніше, щасливим. Та це був самообман. Кайф минув, Антон повернувся в реальність, але почувався вже спокійніше. Він знову дістав сигарету, прикурив і розвалився в кріслі, поклавши хворі ноги на скляний столик. І ось тоді він вирішив, що буде робити далі. Він поїде в Дніпропетровськ до знайомих хлопців, закупить на всі залишені батьком гроші наркоти і продасть тут. Він робив це вже не раз і не двічі. Та то все були дрібні закупівлі, так, для себе, для друзів. А тепер він зможе пристойно збільшити наявну суму і загуляти. Антон уявив собі, як буде кльово, коли він збере всіх своїх друзів, подруг і вони будуть гуляти в найдорожчих шинках і нічних клубах. Не треба думати про те, скільки коштує в японському ресторані місо-суп з водоростями або, наприклад, підігріте рисове вино, скільки треба заплатити стриптизерці з найдовшими ногами і великими грудьми, а можна просто отримати задоволення від життя. Останнє задоволення. Хоча б в останній свій день на цьому світі він не відчуватиме безвиході й відчаю. Йому треба випробувати відчуття свободи від наркоти, від клятого СНІДу – від усього. Антон вирішив, що цей день, проведений собі на втіху, буде прощальним. Нехай його, Антона, друзі запам’ятають веселим, щедрим, життєрадісним. А потім, найголовніше, не злякатися та не відступити в останню мить. На самоті він дістане свою, так звану «золоту», голку. Кожен наркоман, що поважає себе, має її у своїй схованці. Мав «золоту» голку з великою дозою й Антон. Не просто з великою, а з величезною, «несумісною з життям», як кажуть лікарі.
«Краще померти від передозування, аніж від СНІДу, – подумав Антон. – Про хворобу знає лише батько, а він буде мовчати».
Таке рішення ухвалив Антон звечора, і вже ніхто його не міг зупинити. Тому він мчав зі скаженою швидкістю, дратував його лише туман, який гальмував виконання задуму. Антон не дотримувався жодних правил дорожнього руху, обганяв, підрізав, проїздив на червоне світло світлофора і навіть не пригальмовував біля знаку «STOP», надаючи можливість зупинятися під знаком тим, хто залишиться після нього. Йому сьогодні хотілося одного – зняти всі до одної заборони.
Попереду нього плентався БМВ кольору металік. Спочатку Антон просто його обігнав. Він не хотів бачити перед собою зад будь-якої машини, але той