Коли ти поруч. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
швидко попрямував у бік ліфта.
– Хворі важкі? – запитав він на ходу.
– Дуже! Здається, є жертви.
– Асю, у медицині немає слова «здається», – нервово повторив він слова свого наставника. – Чорт! Знову ліфт зайнятий! Скільки разів я прохав вас, щоб забороняли хворим користуватися службовим ліфтом?
– Так… табличку ж повісили, – виправдовувалась Ася, ледве встигаючи бігти за лікарем сходами вниз.
На першому поверсі був санпропускник. Віталій Степанович пробіг повз нього і вискочив на ґанок. Тут він побачив три «швидкі». Біля них метушилися люди в білих халатах.
– Та де ж ця санітарка? – пробурчав він і осікся, побачивши море крові. Із рваних ран на тілах потерпілих стирчали оголені кістки.
Лікар хутко відшукав пульс у одного потерпілого, у другого його вже не було. Тоді він побіг до другої машини, до третьої… Скрізь була кров, поранені люди стогнали, дико кричали, їхні тіла сіпалися від больового шоку, інші ж лежали тихо, заклякши в одній позі. І тут Віталій Степанович уперше розгубився. Це були якісь частки секунди, але лікареві вони здалися вічністю.
«Завжди зберігай спокій», – пригадав Віталій слова наставника з такою виразністю, що вже в одну мить він опанував себе і взявся до роботи, як його вчив Іван Іванович.
Потім, як Усевишній, він чітко давав вказівки: «Цього – терміново до операційної, цього – на рентген, цього – в передопераційну, цього – до реанімації, цього – у морг…»
Розділ 2
Даринка прокинулася рано. Її розбудив веселий півень, який прокричав своє радісне «ку-ку-рі-ку!». Зрозумівши, що ще дуже рано, вона подивилася на Льошку, котрий мирно сопів на ліжку навпроти, і знову заплющила очі. Ліжко, на якому вона спала, була точно таке саме, як у неї в дитинстві: високі металеві спинки, затягнуті завісками, і пружинний матрац. А ще перина – велика, м’яка, у якій можна було потонути. Даша навчалася в п’ятому класі, коли батьки купили нові дерев’яні ліжка і сучасний м’який диван, викинувши старі меблі. Тільки її бабуся не побажала розлучатися з периною і великими, на півліжка, подушками.
Даринка думала про вчорашній день, коли вона зі своїм нареченим, майбутнім чоловіком, приїхала сюди, в будинок батьків Олексія, щоб познайомитися з його ріднею. Батько і мати її нареченого виявилися хорошими, добрими і простими сільськими людьми, що дуже любили свого єдиного сина. Вони радо зустріли майбутню невістку, у якої від хвилювання яскраво палали щоки. Даринці весь час здавалося, що майбутня свекруха доволі прискіпливо оглядає її знавецьким оком. Від цього дівчина сором’язливо опускала очі й відчувала, як усе її тіло обсипає жаром. Утім, так було з нею завжди. Ще в школі, коли вчителька називала її прізвище, Даша відразу ж червоніла й розгублювалася. Тоді всі обертали голови, тикали в неї пальцем та перешіптувалися: «Дивися, дивись, яка Дашка червона». Від цього вона ще більше знічувалася, і потрібен був якийсь час, щоб впоратися з хвилюванням і згадати те, що вчора вивчила напам’ять.
А