Бікфордів світ. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
той без дозволу не відпочивав – сам Федір Грицак старався бути постійно поруч. Він сидів на кормі поряд із Харитоновим і дивився в уранішній горизонт. Федір теж раз у раз провалювався в дрімоту, і ось перед черговим провалом він помітив на горизонті чорну цятку. Грицак зібрався з силами, розплющив очі, дістав зі своєї польової сумки бінокль і приставив його до втомлених очей.
Цятка виявилася човном, повним гітлерівців.
– Харитонов! – через силу вигукнув Грицак. – Принеси з кубрика ящик гранат!
Рудобородий, хитаючись, зашкутильгав до кубрика. Приніс ящик і запитав:
– А навіщо?
– Ворожа атака. Причепи прапор до радіощогли! Стій! Відставити!.. Ні, чіпляй!
Харитонов терпляче дослухав до кінця і виконав наказ. Тепер і він уже бачив невелику шлюпку з десятком німецьких матросів, які ледве ворушили веслами в їхньому напрямку. На ворожу атаку це було не схоже, тим паче, що, наблизившись до метрів трьохсот, вони щось закричали і замахали руками.
– Либонь, здаються! – самовдоволено мовив старший матрос.
Німці знову взялися за весла, а один із них підняв у руці автомат, до дула якого було прив'язано білу ганчірку.
– Раз, два, три… – рахував німців Грицак. – Вісім гадів і жодного офіцера…
– Вір капітулірен! – хрипко закричав один із німців.
– Це добре… – кивнув старший матрос.
Німці опустили весла на воду метрів за десять від борту баржі й напружено-вичікувально дивилися на двох радянських матросів, один із яких видався їм дуже дикого вигляду та вдачі, а другий, гладко поголений, який тримав автомат за ремінь, не викликав явного занепокоєння. Німці неголосно порадились і почали на очах у Грицака й Харитонова кидати у воду свої автомати.
Грицак опустився навпочіпки біля гранатного ящика і, зіщулившись, спостерігав за ворогами, що напрошуються в полон.
– Треба їм щось крикнути… – Харитонов обернувся до командира.
– Не треба, – відрізав Грицак. – Їхня батьківщина нам скаже спасибі!
Він намацав у ящику гранату, натреновано зірвав чеку і метнув гранату просто в човен.
– Лягай! – крикнув він, падаючи на палубу.
Харитонов упав долілиць.
Вибух здійняв угору воду, дерево й людей. Поряд із головою Харитонова дзвякнув осколок, ударившись об залізну палубу. Харитонов розплющив очі й побачив, що це не осколок – перед ним лежав відірваний вибухом палець із золотою обручкою. Рудобородий зажмурився й тут же відчув у роті гіркий присмак – занудило. Постарався стриматись, але не зміг. Відповз до борту й перегнувся. Коли трохи відпустило, Харитонов підвівся й подивився на всі боки. По рожевуватій воді плавали уламки шлюпки. Грицак спокійно сидів на палубі та, позіхаючи, поглядав на свого підлеглого.
– Гаразд. Біс із тобою, йди спати! – мовив він.
– Навіщо ти?.. – загальмовано запитав Харитонов, не дивлячись на Грицака.
– Для