Постріл в Опері. Лада ЛузінаЧитать онлайн книгу.
завила Акнір. – Ви – сліпі! За тисячі років влада жодного разу не передавалася сліпим. Наступницею може стати лише відьма по крові!
– Але їх Троє, – заперечила Беладонна. – Й існує пророцтво. «Коли до Міста втретє прийдуть Троє…»
– Це випадковість!
– А от нема випадковостей, – муркнула біла кицька й презирливо почухалася.
– Плювати! – затупотіла ногами Акнір. – Нехай їх Троє. Вони – сліпі! На це не зможуть заплющити очі! Й тоді Суд призначить бій. Поєдинок!
– Бій?! – пожвавилася Катерина Дображанська, яка донедавна відвідувала закритий боксерський клуб.
– І вони програють! – Акнір схилилася над непроникною Беладонною. – Тому що ні чорта не знають!
– Та чорта ми точно знаємо, – сказала Чуб. – Особливо Чорта твоєї чортової матері!
– Не чіпай мою матір! – оскаженіла Акнір. – Еб ворст інк! – незрозуміло прокричала вона, націлюючись у Дашу перстом. – Хто ти така? Що ти взагалі можеш? Ти – косматочка?
Даша із сумнівом труснула стокосою зачіскою, підозрюючи, що Акнір натякає на її шевелюру, проте не розуміючи, чи намагається вона тим самим її образити.
– Ти – гадуниця?
А це вже було явною образою!
– Я – гадуниця?! – розперло Чуб. – Сама гадина, мала!
– Ти – обертиха?
– Сама обертиха!
– Вона питає, чи можеш ти обертатися на тварин, – тихо сказала Маша.
– Так я тварина? А, тобто перекидатися… – пригальмувала Землепотрясна. – Однак ми позавчора врятували Місто!
– Хвалитися «Ми врятували Місто» – це все, на що ви здатні! – не дала їй похизуватися Акнір. – Ви й примітиву не знаєте! Вищати «Та ми врятували Місто!» – все, що ви можете мені протиставити в бою. Ну, крикни ще раз! Можливо, допоможе!
Металеве лезо на черевикові Наступниці хижо посміхнулося до Чуб.
Акнір підскочила, наче героїня японських бойовиків, націлюючись вістрям ноги Даші в скроню.
Чуб вульгарно відскочила й завалилася на плюшеві подушки, недоречно підбита під коліна краєм дивана, мало не придушивши Ізиду Пуфик, яка безтурботно спала. Руда кицька трохи розплющила жовте око й, муркнувши французьке «Фі!», продовжила перерваний хазяйкою процес.
А Акнір, зробивши мудрований повітряний пірует, безславно впала на підлогу, зчинивши неабиякий гуркіт.
Скрикнувши, Маша похопилася до неї.
Дочка Килини лежала, звівши до лоба сповнені жалості очі.
– Ой… – по-дитячому пхикнула вона.
– Корінь! Дайте їй чортів корінь! – запанікував чорний кіт Бегемот і в три стрибки метнувся з кімнати до коридору.
Маша побігла за котом. Даша – за Машею.
Кіт уже підчепив пазуристою лапою двері господарчої шафи, де зберігалися численні банки й пляшечки, що залишилися від передчасно померлої Килини.
– Верхня полиця! – нявкнув кіт.
– Катю! Драбину! – Даша побігла до кімнати.
Хмурячись на скімлячу воїтельку, Дображанська без особливого бажання підхопила важку спіралеподібну