Бог-Імператор Дюни. Фрэнк ГербертЧитать онлайн книгу.
Але ви не згаяли нашого часу. Вас затверджено на посаді Посла при Дворі Владики Лето, Бога-Імператора всього відомого Всесвіту.
Мусите пам’ятати, що за внутрішньою вимогою я можу мати експертний висновок про все, відоме з нашої історії. Це сховище енергії, з якого я черпаю, звертаючись до воєнної ментальності. Якщо ви не чули крику та стогону поранених і вмирущих, то нічого не знаєте про війну. Я чув так багато цих криків, що вони мене переслідують. Я сам кричав після бою. У кожній епосі я зазнавав ран – від кулаків, палиць і каменів, від обсадженого мушлями дрюка й бронзового меча, від булави та гармати, від стріл і лазерострілів, від безмовної задухи атомного пилу, від біологічної зброї, що змушує язик чорніти, а легені тонути, від швидкої вогненної лави й тихої дії повільних отрут… більше, ніж я можу розповісти! Я бачив і пізнав їх усіх. Тим, хто сміє питати, чому я поводжуся так, а не інакше, відповідаю: з моїми спогадами я не можу зробити нічого іншого! Я не боягуз і колись був людиною.
Теплої пори року, коли сателітарні контролери погоди мусили змагатися з вітрами, що віяли з великих морів, на околицях Сар’єру ввечері часто йшли дощі. Несподіваний дощ застав Монео, що повертався з однієї із регулярних інспекцій периметра Цитаделі. Коли він дістався сховку, уже споночіло. Біля південних воріт вартівниця-Рибомовка допомогла йому вибратися з промоклого плаща. То була сильна кремезна жінка з квадратним обличчям – саме таким Лето віддавав перевагу, набираючи Варту.
– Ці кляті погодні контролери слід привести до ладу, – сказала вона, віддаючи йому мокрий плащ.
Монео подякував коротким кивком, а тоді рушив угору до свого помешкання. Усі вартівниці-Рибомовки знали нехіть Бога-Імператора до вологи, але жодна з них не бачила того, що Монео.
«Це Черв ненавидить воду, – подумав Монео. – Шай-Хулуд тужить за Дюною».
У своєму помешканні Монео витерся і перевдягнувся в сухе, перш ніж спуститися до крипти. Не було сенсу витягати назовні неприязнь Черва до вологи. Зараз йому була потрібна нічим не скаламучена розмова про паломництво в недалекому майбутньому до Фестивального Міста Онна.
Ліфт спускався вниз, Монео сперся спиною об стіну. Його відразу ж заполонила втома. Знав, що вже кілька днів недосипав, і не було видно просвітку. Заздрив очевидній незалежності Лето від потреби сну. Здавалося, Богу-Імператору вистачало кількох годин перепочинку на місяць.
Запах крипти й зупинка ліфта струснули Монео, вивівши його з напівдрімоти. Розплющив очі й глянув на Бога-Імператора, що стояв на повозі в центрі великого покою. Монео зібрався і рушив довгою знайомою дорогою до страхітливої присутності. Як він і очікував, Лето видавався бадьорим. Принаймні це було добрим знаком.
Лето почув наближення ліфта й побачив, як прокинувся Монео. Чоловік мав утомлений вигляд, і це було зрозуміло. Паломництво до Онна було вже от-от – з усім виснажливим прийомом гостей з інших планет, ритуалом із Рибомовками, новими послами, змінами в Імперській Варті, відставками й призначеннями, а зараз ще й новий гхола, Дункан Айдаго,