Я (Романтика). Микола ХвильовийЧитать онлайн книгу.
сидить десь зовсім не на луках, а в ізольованому помешканні. Завтра він прокинеться й побачить – нічого нема!
– Значить, за малинкою ходите?.. Ну, і ходіть!.. З Майї гарна малинка, – говорив метранпаж.
Анарх і на це не реагував. Мов волохата статуя, сидів він на пеньку й дивився собі під ноги. – Збоку хіхікав дідок.
Потім він підвівся і, похитуючись, пішов до санаторійної зони.
По дорозі він зустрів сестру Катрю.
– Знаєте, – сказала вона, – я за ніч проглинула мало не триста сторінок. Але я не відкрила жодної сторінки життя. Я думала раніш, що я мало працюю, а тепер я бачу, що я просто бездарна людина.
Анарх подивився на сестру Катрю й раптом скинувся: Що ж, і вона фантом? – Ах, яка глупота!..
– Слухайте, – звернувся він до неї, протираючи очі, – як ви гадаєте: я сплю, чи це…
– Що це? – підхопила сестра Катря.
– Ах, Боже мій! Я вас питаю: це сон, що я з вами говорю, чи це дійсність?
Сестра Катря подивилася на свого співбесідника, і він їй здався, очевидно, дуже комічним. Вона, здається, перший раз щиро засміялась. Сестра Катря взяла анарха за руку, вивела з гущавини, поставила на соняшний бік і прямо подивилась йому в очі. Звичайно, вона зрозуміла цю виходку, як бажання його трохи пожартувати з нею.
Після цієї сутички – на луках – із ним скоїлось щось неладне. Моменти фантастики так переплутались із дійсністю, що він іноді буквально не міг відрізнити примари від реальної речі. Але Карно й для решти санаторійців був центром уваги. Анарх остаточно запевнився в цьому, коли випадково прочитав уривок із щоденника однієї хорої. Там було написано це:
«…Наш санаторій поділяється на два табори: плебеї, інтелігенція. Між таборами завжди – іноді мовчазний, іноді буйний антагонізм. Іншої класифікації тут нема. – Але на цей раз усе це згладилось: один табір – весь санаторій, другий складається з одного метранпажа. – Бувають люди, яких не люблять усі. От і Карно. І плебеї вже захищають «свого». Гордий, неприступний, а виходки – ніби його допіру вкусила осіння муха. Цинік і нахаба: куди там до нього слинявому дідкові! І всі вже давно знають, що ця хитра людина кривляється і вдає з себе дурненького. – Власне, головним мотивом незадоволення є шпигунство. Звичайно, шпигунство допустиме, шпигують усі потроху. Але всьому ж єсть межі. Коли шпигунство – нешкідливе явище – нічого. А то, припустім, ходив дехто покурити (курити дозволено, лиш би ніхто не бачив), а тепер не можна ходити. Всюди він, ця нахабна фізіономія. Набачить – і доносить ординаторові. Той, звичайно, лякає випискою із санаторія. Це вже занадто. – І росте мовчазний протест. – А недавно навіть (це коли вже запахло осінню) така була сутичка. Хлоня попрохав, щоб метранпаж відсунув койку, щоб Хлонину койку можна було поставити на сонце. – «Товаришу, будь ласка, одсуньте свою койку», – попрохав Хлоня. – Карно мовчить. – «Товаришу, я вас прошу: одсуньте свою койку», – ще раз попрохав Хлоня. – Карно – ні слова. – І так до трьох разів. – Тоді Хлоня підводиться і каже: «Ви, товаришу, невихована людина!» – «А ви, товаришу, Онан!» – кинув Карно. –