Андрій Лаговський. Агатангел КримськийЧитать онлайн книгу.
сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siècle[7], я неврастенік, а вона – вона така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала… дарма що в неї епілепсія».
По цій подуманій мові студент тихо засміявсь, але потім несвідомо зітхнув.
– А втім: хто з нас щасливіший? Хто? Чи я з своїми висококультурними почуваннями й такими самими висококультурними хоробами – денерваціями? Чи, може, вона, дикарка оцяя?..
– Ну, бійся Бога! Чого ж це ти, Теклю, досі додому не приходила?? – загукав знадвору гомінкий голос Лаговської.
– Корова вже відколи прийшла, а тебе все немає!.. Та чи обідала ти сьогодні де??
– Ги-и-и!.. Ні!.. – хлипала Текля. Андрій прожогом підвівсь і побіг до вікна, щоб забрати справу, в чому діло та чого Текля плаче.
– А це, бач, от що, – сказала йому Лаговська, – корова вночі втекла була кудись. Вранці я послала Теклю шукати її. Опівдні корова сама прийшла додому, а Теклі нема та й нема. Обідати треба було – Теклі нема. До вечерні передзвонили – Теклі нема. Аж ось коли верта!.. І з самісінького ранку не їла нічого!..
– Чого ж ти досі не приходила? – спитав панич.
– Бо… корови… ніде… не знайшла… – плакала Текля, – боялася… що… битимуть…
– Битимуть? Отак! Чи не я тебе битиму! – сказала Лаговська. – Вигадай чорзна-що! Чим же ти тут винна, щоб було тебе за що бити? Якби ти була пасла корову та от тоді втеряла або впустила її в шкоду, ну, тоді, звісно, ти була б зосталася при всій вині. А то ж корова сама втекла з подвір’я!
– А я бо…я…ла…ся… – ридала Текля.
Лаговська невдоволена порушила плечима.
– Їй-Богу, дурна дівка! – сердилася вона. – Боялася, що битимуть, коли вона не винна!.. Та ще й не їла нічогісінько цілий день!.. Зараз мені сідай обідати! Адже цілий день не їла…
Текля з двору пішла на сінешні двері, а Андрій жалісливо дивився слідком за нею, доки вона увійшла до хати.
«Мізерне створіння! – гадав собі він. – Оце так і справжня дикарка… А мама не зовсім така дика, як я був покладав… Вдома Теклю, десь певне, побили б гаразд навіть за те, що корова сама собою кудись подалася. Очевидячки, Текля товчеників поз’їдала чималенько, бо це вже в них така педагогічна система: бив тебе батько, била мати, била, може, й старша сестра, а вже що часто бив брат, так це напевне!.. І коли тобі вивидниться, Україно?.. Коли?»
VIII
Зминув вечір, зминула ніч, прийшов ранок.
Лаговська таки вивідала од сина, що́ саме він наговорив суддіїсі. Перетривожившись, вона зараз після обід побігла до неї, синові нічого не кажучи. На одході вона загадала Теклі, щоб зараз підмила підлогу в паничевім покої.
Скоро дівчина почала прятати, то Андрій, щоб не перебивати, пішов з книжкою в садочок.
За чверть години до нього пригналася Текля й гепнула навколішки.
– Що з тобою? – скрикнув Андрій, дивлячись на неї. А на Теклиному обличчі було написано невимовний, звірячий жах і мольбу, неначе хтось на неї замірився сокирою, щоб забити, та так, замірившись, і стояв. Андрій аж помертвів.
– Чого
Кінця століття (