Андрій Лаговський. Агатангел КримськийЧитать онлайн книгу.
народницькi iдеї «ходiння в народ», «народної душi» тощо.
Загострене національне почуття, істеричність і нігілізм – усе це риси характеру головного героя, які письменник розгортає в наступних частинах роману «Андрій Лаговський». При цьому ідеться вже не про нігілістичну передісторію модерної людини, але про становища колонізованого суб’єкта, що перебуває на службі в імперії (як учитель у родині генерала і як професор столичного університету). Саме таким є головний персонаж Андрій Лаговський, професор-математик і водночас поет та лінґвіст. Автор постійно і відкрито наголошує на істеричності та психопатологіях Лаговського, натякаючи, що породжені вони передусім його ресентиментом – як незаможного представника середнього класу і як українця, який вчиться і робить кар’єру в центрі імперії – Москві. Цілком у згоді з психопатологією колоніалізму, яка виявляється у спрямуванні образи передусім на своїх близьких і родичів, образа Лаговського – українця і бідного студента з міщанської родини, що змушений заробляти на життя уроками і коритися чужим капризам, – виливається у неприязнь до матері-українки, неосвіченої, бідної і приниженої.
З часом стосунки і фактично входження у великоросійську генеральську родину Шмідтів, яка прихистила Лаговського в ролі професора і вихователя старшого сина, дозволила йому позбутися (так принаймні спочатку здається) істеричних припадків. Виникає новий об’єкт приязні – відмовляючись від своєї рідної матері, яка лишається десь в Україні, «він чує просто аж собачу вірність» до старої генеральші. Колись у дитинстві Лаговський побачив мале дитятко-генераленятко, що викликало в його душі непереборну заздрість, а тепер він стає майже членом генеральської родини. Соціальна образа змінюється платонічною закоханістю у свого учня.
Маркуючи свою марґінальність, а водночас і екзотичність, Лаговський одягається вкрай недбало і нерепрезентабельно – як для своєї професії і свого статусу професора. Щоправда, він також є поетом, отож його образ несе в собі асоціацію з мистецькою богемою, нагадуючи про студентів Латинського кварталу в Парижі. Попри те, що сам Лаговський іронізує над декадентством і називає його шарлатанством, сам він є типовим декадентом. Це помічає один із персонажів і говорить: «Ви зовсім марно одхрещуєтесь од декадентства, бо всяких декадентських настроїв єсть і в вас чимало. <…> І взагалі весь ви – типовий декадент! Адже знаєте що? Навіть оцей ваш стоїчний чи дервішеський одяг – хіба це знов не щось декадентське?».
Однак, як зауважив Євшан, прикметою Кримського є не лише його інтерес до екзотичних психологічних і душевних зворушень, але і прагнення раціонально проаналізувати їх. Отож він описує, як Лаговський вдається до пародії на декадентську поезію і разом із братами пише у стилі декадансу поему під виразною назвою «Діарея». Є ще одна іронія над декадансом. У розмові з братами зринає слово «криптомерії» – ботанічна назва одного з видів сосни. Один з братів пригадує,