Досвітні симфонії. Микола ХвильовийЧитать онлайн книгу.
(теж технічний термін!) Карла Йвановича й Хаю та про їхній гурт: і вепра не треба, щоб побачити зразок щиро-свинського життя («Свиня»). Не дурно також згадане оповідання «Заулок» кінчається символічним образом, повним глибокого песимізму: «з стріхи одноманітно падала крапля на камінь. Ішла глибока сіра осінь по сірих заулках республіки», а натовп юнаків-комсомольців «з криком і реготом кинувся в туман». Видко, справді таки по-осінньому вже сіро, туманно і тільки по-аґітаційному бадьоро, коли романтик, мрійник, лірик до сатири береться… А коли вертається до романтики, то з-під пера його виходять такі одчайдушні твори, як згадана вже «Зелена туга» з її настирливим приспівом:
Куди звернуся я – дощі, дощі! і мряка!
Куди дивлюся я – запорошило, ніч.
Дійсно – хоч в око стрель, – такий висновок випливає із спостереженнів найталановитішого з пролетарських белетристів, за яким уже йдуть молодші (Ів. Сенченко, О. Копиленко й ін.). Характерно, що мало не кожне його оповідання кінчається отаким смутним, повним безвісти й безнадії та недовідомости акордом.
І проте не песиміст із Хвильового: не дурно в нього так багато веселої синьої фарби розлито. Він повен віри в свій комуністичний ідеал і зовсім не самої но «агітаційної бадьорости». «Я виходжу на новий шлях і мені радісно. Поперед мене горить зоря, як і колись горіла. Я її кладу в своє волосся – і вона горить інакше» («Редактор Карк»). І повен він ще тієї глибоко-совістливої щирости та безбоязности, що тільки у справжніх бувають талантів і люблять правду над усе, хоч яка вона буде колюча. «Революція творить новий побут, – каже Хвильовий, – і треба писати революційний побут» («Редактор Карк»). І він пише… Бачить плями, багато бачить плям на тому побуті – зафіксує їх сміливою рукою. Натрапить на щось людське в старих постатях – і з лагідною посмішкою трохи не спочуття змалює вам навіть «шляхетне гніздо» з такими кольоритними в ньому постатями, як «дєдушка» або Василь-коваль з його жалями за газетою «Новою радою» («Шляхетне гніздо»). І разом гордовита впевненість, що в його оповіданнях «зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вік, і до нього йдемо» («Кіт у чоботях»). З Хвильового безперечно цікава постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирізьблена, не докінчена навіть, але сильна. У нього широкі можливості: бистре око меткого спостережника разом з незалежною об’єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклости, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом. Люди у нього здебільшого живі в дії, в описах багато руху, широкого захвату, повітря, синіх просторів – і тому так радісно і весело його читати, дарма що фон оповіданнів тьмяний, а події – як от «Бараки, що за містом» – іноді просто жахливі. Ось вам:
До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися.
Стоять стіною, хмуряться.
В гущавину доріжка