Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.

      Знову виймаю лист із конверта, ось це місце: будь ласка, скажи мені ще раз – не завжди, цього я не бажаю, – ще раз скажи мені «ти».

      Будь ласка, якщо це Ви не неприємно, заради мене скажіть Верфелю принагідно що-небудь добре. – Дещо, на що Ви, на жаль, усе-таки не відповідаєте, наприклад, на питання з приводу Ваших писань.

      […слів із 9 написано нечітко…]

      Нещодавно Ви знову мені наснилися, сон був довгий, але я майже нічого не пам’ятаю. Я був у Відні, але про це нічого не пам’ятаю, потім опинився в Празі і забув Вашу адресу, не тільки вулицю, але і місто, все-все, тільки ім’я Шрайбер[29] чомусь спливло, проте ж я не знав, що з ним робити. Отже, я зовсім Вас втратив. У розпачі я придумував усілякі фокуси, але, не знаю чому, вони не були виконані, і пам’ятаю я з них тільки один. Я написав на конверті: «M. Jesenská», а внизу: «Прошу доправити цей лист, бо ж інакше фінансове відомство зазнáє величезних збитків». Цією загрозою я сподівався мобілізувати на Ваші розшуки всі допоміжні засоби держави. Хитро? І нехай це не настроїть Вас проти мене. Я тільки уві сні такий моторошний.

      Ти не цілком мене розумієш, Мілено, я ж майже зовсім з тобою згоден. Самотужки я зовсім не збираюся цього робити.

      Приїду я до Відня, сьогодні ще не можу сказати, але, думаю, не приїду. Якщо раніше заперечень у мене було багато, то зараз тільки одне: це понад мої душевні сили, ну і, мабуть, хіба що ще далека другорядна причина – так краще для нас усіх. Однак додам, мені було б точно так само, а то і ще більше не під силу, якщо б ти за нинішніх описаних тобою умов (nechat človeka čekat[30]) приїхала до Праги.

      Необхідність дізнатися те, що ти хочеш розповісти мені про ці шість місяців, виникла не раптом. Я впевнений, що це щось жахливе […слів із 15 написано нечітко…], впевнений, що ти пережила, а може, навіть і накоїла якогось страхіття, впевнений, що як сучасник я, ймовірно, не зміг би цього винести (хоча ще сім років тому міг винести чи не все), впевнений я і в тому, що як сучасник не виніс цього і в майбутньому, – гаразд, але до чого все це, хіба найважливіше для мене – твої переживання і вчинки, а не просто ти сама? Тебе ж я і без цієї розповіді знаю куди краще, ніж себе самого, але цим я зовсім не хочу сказати, що не знаю стану моїх рук.

      Твій лист нітрохи не суперечить моїй пропозиції, навпаки, адже ти пишеш: «Nejraději bych utekla třeti cestou, ktera nevede ani k tobě ani s nim, někam do samoty»[31]. Я пропоную, щоб ти написала його того ж дня, що і я.

      Звичайно, на цій стадії хвороби ти навіть на час не можеш залишити чоловіка, але ж, як ти пишеш, хвороба не нескінченна, ти писала всього про декілька місяців, місяць з гаком уже минув, ще через місяць він зможе сяк-так без тебе обійтися. Тобто в серпні, найпізніше у вересні.

      До