Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.

      До дня народження я підготувався не надто добре, спав ще гірше, ніж звичайно, голова гаряча, очі запалені, скроні болять, до того ж кашель. Напевно, навіть найменшого бажання не здолаю висловити без кашлю. На щастя, бажати нічого не потрібно, тільки дякувати, що ти є на цьому світі, а я спочатку (бачиш, я теж не дуже добре знаю світ, тільки, на відміну від тебе, зізнаюся в цьому) – а я спочатку навіть і гадки не мав, що ти можеш там знайтися. І за це я дякую тобі (це подяка?) поцілунком точно як на вокзалі, хоча він тобі не сподобався (сьогодні я чомусь упертий).

      Не завжди останнім часом мені було так погано, часом було навіть дуже добре, але до дня головного мого тріумфу дійшло з тиждень тому. У моїй цілковитій безпорадності я робив нескінченну прогулянку навколо басейну в школі плавання, наближався вечір, народу було вже небагато, але все ж цілком достатньо, раптом приходить другий інструктор із плавання, який вочевидь мене не знає, озирається навсібіч, ніби когось шукаючи, потім помічає мене, явно вибирає мене і питає: «Chtĕl byste si zajezdit[112]?», річ у тому, що тут був якийсь пан, який приїхав із Софійського острова і хотів перевезтися на Єврейський острів, по-моєму, він якийсь великий будівельний підрядник; на Єврейському острові йде велике будівництво. Звичайно, не варто передавати куті меду, інструктор просто помітив мене, бідолаху, і вирішив потішити дармовим катанням на човні, але, хай там як, пам’ятаючи про солідність підрядника, він безумовно шукав людину молоду, досить надійну як по силі і вправності, так і в тому сенсі, що, виконавши завдання, він не скористається човном для недозволеного катання, а відразу ж повернеться. Певне, він вважав, що в мене є всі ці риси. Здоровань Трнка (власник школи плавання, про якого я тобі ще розповім) підійшов до нас і запитав, чи вміє хлопець плавати. Інструктор, який, ймовірно, читав у мені як у відкритій книзі, заспокоїв його. Я взагалі майже ні слова не сказав. Тут підійшов пасажир, і ми відпливли. Як вихований юнак, я мовчав. Він зауважив, що вечір сьогодні прекрасний, я відказав: ano[113], потім він сказав, що вже прохолодно, я знову сказав: ano, врешті-решт він сказав, що я гребу дуже швидко, і вже тут я через вдячність узагалі нічого не міг вимовити. Я, зрозуміло, спритно підгріб до Єврейського острова, він зійшов на берег, подякував, але, мені на розчарування, забув про чайові (авжеж, ти ж не дівчина). Я відразу поплив назад. Здоровань Трнка здивувався, що я повернувся так скоро. Давненько я так не величався як кукий бик у череді, як того вечора, я здавався собі трішечки, зовсім трішечки, але все ж є більш гідним тебе, ніж завжди. Відтоді я щовечора чекаю в школі плавання, чи не з’явиться, бува, знову якийсь пасажир, але ніхто не приходить.

      Сьогодні вночі в короткому забутті мені спало на думку, як слід відзначити твій день народження: я відвідаю важливі для тебе місця. І відразу ж, абсолютно мимоволі, я опинився біля Західного вокзалу[114]. Будівля була геть крихітна, і всередині місця напевно було мало, бо ж саме підійшов швидкий потяг, і один вагон усередині будівлі