Кассандра. Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.

      Чом ти мені одразу не сказала,

      що горе близько? Може б, я могла

      затримать Гектора…

      Ох, Поліксено,

      я завжди чую горе, бачу горе,

      а показать не вмію. Я не можу

      сказати: тут воно або он там.

      Я тільки знаю, що воно вже є

      і що його ніхто вже не одверне,

      ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,

      то я б сама те горе одвернула!

      Та й одвернула б, якби ти сьогодні

      сказала Гектору: не йди на бій.

      Вже ж ти це знала, – чом же не сказала?

      Хоч би й сказала, – хто б мені повірив?

      Та як же й вірити, коли ти завжди

      не в пору й недоладно пророкуєш?

      Віщуєш горе завжди, а чому

      й від кого прийде горе, не говориш.

      Бо я того не знаю, Поліксено.

      То як ми можем вірити словам?

      То не слова, я все те бачу, сестри,

      що говорю. Я бачу: Троя гине.

      Чому? Від кого? Хто її зруйнує?

      Атріди? Ахіллес?

      Не знаю, сестри.

      Я бачу тільки: Троя погибає,

      і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,

      червоним від крові троянських мужів,

      ганебний шлюб не врятував би Трої.

      Живі вино готують на весілля,

      мерці волають: «Крові дайте, крові!»

      …Ох, скільки крові чорної я бачу!

      І батько наш коліна обіймає

      катам своїх дітей… Я чую крик…

      ридає, плаче, скиглить, виє, виє…

      То наша мати!.. Я пізнала голос!..

      Боги всесильні, одберіть їй мову!