Микола Леонтович. Ю. І. КолядаЧитать онлайн книгу.
якої розпочався тріумф світової слави найкращого твору Миколи Леонтовича. Під час виборів диригента цієї капели Микола Леонтович разом із Кирилом Стеценком зняли свої кандидатури на користь Олександра Кошиця.
У січні – квітні 1919 р. Українська республіканська капела виступала на Поділлі, Станіславщині, Закарпатті, де остаточно сформувала колектив та творчий репертуар, і у складі 81 особи в травні прибула до Праги. Саме в цьому місті українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, а й заявила про цілий народ, що прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Перша травнева репетиція українського хору в Празі у «Народньому Дівадлі», на якій були присутні музичний бомонд, критики, газетярі, викликала справжній фурор. Як зазначав один із адміністраторів капели, Олександр Пеленський: «Це був великий день для нашої справи, бо в цей день, історичний для українського народу, українська пісня здавала іспит своєї зрілості, а празький музичний Олімп визнав нашу музику як високу культурну цінність». Перша музична критика була не на концерт, а на генеральну репетицію, і починалася вона пророчими словами Цезаря «Veni, vidi, vici» в чеському часопису Venkov. Українцям кричали: «Слава!» та відзначали, що «виконання найліпше, яке ми коли-небудь чули».
Гастролі в Чехословаччині тривали понад два з половиною місяці. Заклавши тривкі підвалини тріумфу в сусідній слов’янській державі, Українська республіканська капела під орудою диригента-чарівника О. Кошиця вирушила у світове турне. Концерти проходили в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Польщі, Іспанії та інших країнах, деколи по кілька разів, – і скрізь шалений успіх, овації, слава.
Легендарна капела презентувала старій Європі унікальну, самобутню українську культуру через пісню. «Капела Кошиця сприяє успіху української справи за кордоном набагато більше, ніж українські дипломати», – відзначала газета «Киевская жизнь». Але поразка Української революції негативно позначилася на хоровому товаристві українців. Фактично, призупинилося фінансування, влітку 1920 р. у капелі стався розкол: частина співаків на чолі з О. Приходьком залишила колектив і створила нову хорову одиницю, а капеляни під орудою О. Кошиця почали називатися – Український національний хор (у пресі інколи писали – «Український республіканський хор»). «У Берліні відспівала (капела) свою останню «лебедину пісню» і розділилася на дві нерівні частини, і пішли кожна іншим шляхом, яко урядова установа перестала існувати у Варшаві зимою 1921 року» – зауважував з цього приводу Олександр Пеленський. Незважаючи на розкол, у програмах обох колективів збереглися твори композитора Леонтовича. Восени 1921 р. новостворений колектив виступав у Німеччині, Іспанії, зокрема 21 та 23 листопада – у Мадридському театрі Comedia. Під час співів українців були присутні іспанська королева Вікторія Євгенія та декілька баварських принців і принцес. Україномовна американська