Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас МирнийЧитать онлайн книгу.
Чіпці. Випив і той – і став спльовувати. Сонце вже зовсім сіло; в хаті стало темно; Порох свічки не запалював, а ходив мовчки, з одного кінця хати в другий. Чіпці стало ніяково.
– Ти в нас заночуєш, а завтра і в суд, – сказав Порох та й замовк.
Важко стало в хаті. Чіпка сидів на триніжку; Порох тинявся з кутка в куток. Обидва мовчали. Щоб перервати німоту, Чіпка запитав:
– І се ви так живете?
– Отак, як бач. Тільки й того, що хата своя.
– Не смачно…
– Та як вип’ємо, то воно й посолодша трохи; а без того – через добрих людей давно б висіли на трямку, – сказав Порох і знову ковтнув чарку.
– Усім, значить, добре… – обізвавсь Чіпка.
– А ти думав, – ні?… У кожного – не без того… Ти знаєш Польського?… – пита Порох, зупинившись навпроти Чіпки.
– Котрого?
– Того, що й у вас панує, що в Красногорці живе.
– То що?
– Не то що… А отой мене доїв, той мене в землю втоптав! – І Порох знов заходив по хаті. – Як став предводителем, так і нема мені життя… Ябедник! Ябедник – та й нема мені добра… А до його мені добре було… Служив… Цей будинок, бач, похилився тепер… а колись?… Колись у йому бенкетували… музики грали… сам комісар гуляв тут… А тепер… нужда та злидні! А все – він!
– Шо ж він вам заподіяв? – пита Чіпка.
– Як що? З служби вижив… ябедником зробив… он що! Та ні! Не так легко Василя Пороха зробити ябедником… Не така в Василя Пороха голова! Заслав брата на Сибір, – бо брат дурний… Племінничок звів з ума сестру, – бо сестра божевільна… А Василь – ні… не вгризеш! Василь колись вертів цілим повітом… у Василя всі були в руках – і комісар, і суддя, сам предводитель… аж поки він не вліз у предводителі… Уліз, та й ну свою панську пиху показувати. Що ти мені з своєю пихою, коли я за всіх роблю?… Плювати на неї! Так, бач, ні… По його – хоч нічого не роби, тільки йому зваж… йому лижи… Не такий Василь Порох, щоб лизався… Хай другі лижуть, а Василь не лизатиме… Він як лизне, то й лизь вас злиже!.. Ну?… вижити Пороха! Порох не хоче коритись… Порох не лиже… Сказав судді, а суддя не хто, як рідний братик… Та хіба один суддя?… і підсудки родичі… і справник родич… усі одного заводу, одного кодла… Де ж там правда візьметься?… Сказано – вижити… Ну й вижили… Нетрудно вижити, та трудно розквитатись… Сількісь… Що мені служба? Наплювать на неї!.. А я таки вам дозолю… Я зав’яжу кішці хвоста – хай розв’язують! Он по опеці одного братчика довів, що під суд оддали… Скрутили, правда, діло… виплутався… Хай! Хіба можна підсудникові служити?… Хай, кажу. Се мені хліб… Я знов писатиму… Мене тільки зачепи, – возом не об’їдеш. Писатиму, все писатиму… І про вибори, як вони з’їжджались та змовлялись, напишу… і за те напишу, що всі куми та побратими… Все опишу… Я їх на чисту воду виведу. На те я – ябеда! Макуха сидить уже під судом, оддам ще й порадника вашого – Чижика… Хіба здохну, щоб його не оддав!.. Я знаю, як Чижик за Совинських діло скрутив… Совинський дівку встрелив… Вийшов після обіду в садок. Дівчата рвали ягоди. Ану, каже, яка скоче з вишні?… Та – бух! – Так одна опукою