Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
такою важкою працею, згасає. Доводиться знову почати лікування, щоб оживити розладнані нерви. Але на це Месмеру не дають часу. Факультет уже пустив у хід найважчі гармати. Він мобілізував архієпископа кардинала Мігадзі, імператрицю і двір і, здається, наймогутнішу в Терезіанській Австрії інстанцію: знамениту комісію моралі. Професор Штерк, як глава медичного відомства в Австрії, дає за дорученням імператриці наказ «покласти край цим брехням». І ось держава забирає у магнетизера владу над його медіумом. Месмера примушують негайно перервати лікування й видати батькам дівчину Парадиз, яка ще не отримала зцілення, незважаючи на її відчайдушні благання. Подальші наслідки цієї непростої справи, за браком відповідних документів, не піддаються точному з’ясуванню. Або Месмеру наказано було урядом більш-менш наполегливо покинути межі Австрії, як «небажаного іноземця», або він сам виявився ситий по горло товариським ставленням медичних кіл Відня. У всякому разі, він одразу ж після випадку з дівчиною Парадиз залишає свій чудовий будинок на Заміській вулиці, 261, їде з Відня й шукає собі нову батьківщину спочатку в Швейцарії, потім у Парижі. Віденський факультет може бути спокійним, його мета досягнута. Він усунув неприємну, з нахилами до самостійності людину й дискредитував (на його думку, назавжди) перші паростки психотерапевтичного методу, правда, не зовсім ясного, але наближеного до сучасних уявлень. На ціле століття з чвертю запановує на Віденському факультеті у справах психології величний спокій, поки знову не з’явиться зі своїм психоаналізом іще один прикрий новатор, Зигмунд Фройд, на якого професори факультету повстають з тим самим упередженням і з такою ж люттю, але цього разу, на щастя, зі значно меншим успіхом.
Париж
XVIII століття мислить і живе космополітично. Наука Європи, її мистецтво представляють одну велику родину: для людини духовної культури ще не придумали сучасне для нас шалене відмежування однієї держави від іншої. Художник і вчений, музикант і філософ мандрують у той час з однієї резиденції в іншу без будь-яких націоналістичних утисків, відчуваючи себе як удома скрізь, де вони можуть проявити свій талант і виконати свою місію, зустрічаючи дружній прийом з боку всіх націй, народів і государів. Тому в рішенні Месмера переселитися з Відня до Парижа немає нічого особливого, і з першої ж миті йому не доводиться каятися в зміні обстановки. Його аристократичні пацієнти з Австрії відкривають перед ним двері посольства. Марія Антуанетта жваво цікавиться всім новим, надзвичайним і цікавим, обіцяє йому свою підтримку, а той факт, що Месмер належав до всемогутнього тоді масонства[51], негайно ж залучає його в осередок духовного життя французького суспільства. Крім того, його вчення збігається з винятковим моментом. Бо саме тому, що Вольтер[52] й енциклопедисти агресивним своїм скептицизмом витравили з суспільства XVIII століття церковну віру, вони, замість