Ні пуху, ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок. ОтсутствуетЧитать онлайн книгу.
Хекнули.
– Із пляшки багато не наллєш… – задумливо проказав Григорій і дістав з кишені чвертку. – Якщо кинути пити, відразу хочеться їсти… – виправдав свої дії.
– Може годі, куме… – несміло вступив я. – Випити пляшку горілки не штука, важко утримати її в собі…
– Кожен чоловік має право на свій похмурий ранок… – перекрив тему Григорій. Випорпав з тарілки гарненького карасика… – Усі знають, що карась любить, щоб його смажили в сметані. Чи хто-небудь коли-небудь чув, що думає з цього приводу сам карась? – Дістав шмат хліба. – Рибка без хліба бридка… Слухай-но, я тобі мисливську байку розкажу.
Приїхали з міста мисливці на полювання. Місцевий дід повів їх. Ідуть, а їм так смердить.
– Діду, – каже один, – що це так смердить?
– Сідайте, покуримо, розкажу… Жила колись у цих краях одна сім’я. Батько був видний мисливець. Якось раз на полюванні бачить він – біжить олень, а копита – срібні. Прицілився, вистрілив… Не вцілив! А олень підбіг, ударив його копитом в лоба – той на місці помер! Пішла тоді його дружина відомстити за чоловіка. Вийшла на оленя, але й вистрілити не встигла. Убив і її копитом олень. Залишилися син і доня, сироти. Син довго ходив за оленем по сліду. Вистежив. Але олень перестрибнув через хлопця, ударив його в леті копитом і вбив. Поклялася доня, що відомстить. Рік жила в лісі. Здичавіла. Усі місця виходила, де олень бував. Зачаїлася в засідці. Підпустила близько. Вистрілила і поцілила оленю із срібними копитами в око. Упав звір. Підійшла дівчина ближче, аж олень у конвульсіях ударив її копитом в чоло і вбив!…
– А смердить від чого, діду?! – не витримав один мисливець.
– А кат його знає, може, лисиця здохла…
– Ні, – кажу, – Григорію, це ви, мисливці, з рибальської перешили. Не так було… Ось, послухай.
Приїхав переселенець на нове місце. Облаштувався. Прийшла зима, пішов ловити рибу. А на річці біля ополонки вже сидить один місцевий. Дивиться приїжджий, а в ополонці кізяк плаває.
– Що це?
– О, це давня історія!… Почалася вона ще в кінці минулого століття. Бачиш, там, над яром, руїни палацу? Так от, у ньому жив дуже багатий чоловік і була у нього донька. Та така красуня! Прийшов час віддавати дочку заміж, довго шукав батько жениха. А вона взяла та й закохалася в пастуха. Розлютився батько, зачинив її у башті, а пастуха прогнав. Але кохання виявилося сильнішим. Пастух чекав її на кризі, вистрибнула донька багатія, упіймав її пастух… Але крига не витримала, провалилася під ними і вони потонули. Отака історія…
– Не зрозумів. А при чому тут кізяк?
– Хто його знає… Мабуть хтось кіньми їхав…
– Це ще хто у кого вкрав. Я тобі скажу, що мисливських байок та анекдотів більше, ніж рибальських!
– Овва! Чому ж так? Впевнений, що рибальських більше!
– А давай закладатися! На ящик пива! Ти будеш розказувати рибальські анекдоти, чи байки, чи бувалиці, а я – мисливські. Хто перший зіскочить – той програв… Побачиш, мисливських – більше!
Григорій з усмішкою вирячив на мене свої чорні очі, наперед будучи певним у своїй перемозі. Те, що він