Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя. ОтсутствуетЧитать онлайн книгу.
розкуйовджені, страшні й злі. Головне – їх не зачепити, не покликати, навіть ненароком не виказати себе, не показати свого страху – тоді вони поминуть.
Народ в уяві своїй поселив страшну хворобу цингу у далекі північні краї, а в товаришки приписав їй страшні лихоманки. Усе погане, недобре, неприємне, страшне – хвороби, недуги, напасті, голод – асоціювалися в народі з холодом, похмурою погодою, відсутністю вогню і сонця. Тому все погане жило далеко в холодних краях, де немає ні сонця, ні церков, і звідти приходило на слов'янські землі, приносячи біди і негаразди.
Страшна хвороба, епідемії якої випустошували цілі села і містечка. Давні слов'яни персоніфікували духи хвороб, особливо ті, які найбільше дошкуляли, проти яких люди були безсилі. Поляки вважали, що чума їздить у двоколісному візку. В переказах лужичан вона з гуркотом їздить по вулицях опівночі на невидимій колісниці. В домі, біля якого зупиняється чума, буде покійник.
Наближаючись до міста чи села, чума точить свої стріли, і кого першого зустріне, – в того і вціляє, а потім вже заходить у місто чи село. Тому першими хворими бувають проїжджі або мандрівники. Як і відьми, чума може прибирати подобу кішки, коня, корови, птиці чи навіть мотка ниток; де вона показується – там виють собаки, туди прилітає ворона або сич і, сідаючи на дах, криком своїм віщують біду.
За повір'ями південних слов'ян, коли чума ходить, – півні хрипнуть і замовкають, а собаки втрачають здатність гавкати, виють лише та гарчать на непрошену гостю.
Українці в казках та переказах передають, що чума живе в тому краї, де немає ні собак, ні півнів, де не дзвонять дзвони церков, – у краї хмар зимових, на холодній півночі. За те, що чума відбирає у собак голос, ті переслідують її. Чума боїться собак, втікає від них, про це є в переказах: «…Селянин спав на копиці сіна. Пробудився від шуму і побачив величезну жінку в білих строях, з розвітреним волоссям, яка втікала від зграї собак. Вона скочила на драбину, вилізла до середини копиці та й почала дражнити собак. Ті гавкати не могли, тільки гарчали та вили. Селянин тихцем підкрався до чуми – він її відразу впізнав – і штовхнув з драбини ногою. Чума перескочила собак, посварилася кістлявим пальцем чоловікові, майнула швидко і щезла. Селянин дуже перелякався, і хоч залишився живим, нога в нього з того часу сіпалася…»
Півнячий крик і церковні дзвони визнані як цілющий засіб проти хвороб. Ще в народі вірять, що собака із своїм гострим зором і особливим тонким нюхом пізнає присутність нечистих духів, чує наближення чуми і смерті, кидається на них, як вірний сторож. Коли собака виє – вважають, це знак того, що вона бачить смерть.
У болгарів є перекази, що в давні часи кішка була старшою сестрою чуми і часто била її за лінощі та непослух. Тому чума не жаліє котів, вбиває їх, вони ховаються від неї за піч.
Коли була епідемія чуми, люди ховалися в помешканнях, не відчиняли вікон і дверей, тільки голод примушував їх виходити з осель. Чіпляли таблички, щоб обманути хворобу: «Приходь вчора», «Немає нікого вдома» і т. ін.
В Західній Україні, як ішла чума по селах, казали, що