Після падіння. Деннис ЛихэйнЧитать онлайн книгу.
як і в житті, ці ключі були малозрозумілі й нікчемні. Всміхалася вона найяскравіше з-поміж шістьох присутніх і єдина серед них не всміхалась очима. Вона всміхалася тому, що від неї цього очікували, а не тому, що їй цього хотілося. Ще більше справляло таке враження інше фото – вочевидь, зняте за кілька секунд до чи після постановочного кадру.
За кілька секунд після нього, зрозуміла Рейчел, бо на другому фото кінчик сигарети чорношкірої жінки світився свіжим червоним сяйвом. Її мати перестала всміхатися й саме поверталася назад, до барної стійки, дивлячись на пляшки праворуч від каси. Пляшки з віскі, з подивом зауважила Рейчел, а не з горілкою, як вона чекала б від матері. Її мати вже не всміхалася, та через це здавалася щасливішою. Її обличчя відзначалося напруженістю, яку Рейчел назвала б еротичною, якби воно було зосереджене на чомусь іншому, крім пляшок із віскі. Схоже, її матір спіймали у мріях, в очікуванні зустрічі з тим, із ким вона піде з цього бару чи зустрінеться опісля.
А може, вона просто позирала на пляшки з віскі й роздумувала, чим завтра снідатиме. Рейчел із неабияким соромом зрозуміла, що займається майже непростимими проєкціями, бо хоче знайти цінність у фотографіях, які її не мають.
– Це дурість.
Вона пішла по пляшку з вином, яку вони залишили на стільниці.
– Що в цьому дурного?
Джеремі поклав фотографії поруч.
– Мені здається, що ми шукаємо тут його.
– Ми шукаємо тут його.
– Це дві фотографії з вечора в барі тоді, як вона була в магістратурі. – Вона знову наповнила собі та йому келихи й залишила пляшку на столі між ними. – І більш нічого.
– Я прожив із твоєю матір’ю три роки. Жодних знімків, окрім твоїх, не було. Жодних. Тепер я дізнаюся про існування цих двох, які весь час, поки я жив із нею, лежали десь сховані, та поділитися ними зі мною було не можна. Чому? Що на цих знімках із цього вечора такого важливого? Я сказав би, що твій батько.
– Можливо, вона просто дорожила тим вечором.
Джеремі підняв брову.
– Можливо, вона просто забула, що в неї є ці два знімки.
Брова так і не опустилася.
– Гаразд, – сказала Рейчел. – Назви свій варіант.
Він показав на чоловіка, найближчого до її матері, – того, що у велюрі та з філірованим каштановим волоссям.
– У нього очі такого кольору, як у тебе.
Слушно. Він справді мав зелені очі, як і Рейчел, хоча в нього очі були набагато яскравіші, а в неї – дуже світлі, майже сірі. І він, як і Рейчел, мав каштанове волосся. Форма голови в нього була десь така, як у Рейчел, розмір носа приблизно збігався. У нього підборіддя було досить загострене, а в Рейчел – більш квадратне; втім, у її матері воно теж було обтесане, тож можна було стверджувати, що від матері їй просто дісталося підборіддя, а від батька – очі й волосся. Він був гарний із себе, незважаючи на вуса як у порноактора, та в ньому було щось несерйозне. А її мати начебто ніколи не мала потягу до несерйозності.