Після падіння. Деннис ЛихэйнЧитать онлайн книгу.
я вбила свою матір.
– Я натякаю на геть протилежне.
Рейчел узяла пальто й сумочку.
– Моя мати ніколи не практикувала, бо не хотіла асоціюватися з такими недолугими пройдисвітами, як ви.
Вона позирнула на дипломи в нього на стіні.
– Ратґерс[3], – пирхнула Рейчел і вийшла.
Її наступна мозкоправка, Тесс Портер, мала м’якішу вдачу, а шлях до її кабінету був набагато коротший. Вона сказала Рейчел, що вони докопаються до правди про її стосунки з матір’ю в темпі, зручному для самої Рейчел, а не для її лікарки. Із Тесс Рейчел почувалася в безпеці. Із Конні вона завжди почувалася так, наче він приготувався до удару, і тому, своєю чергою, була завжди готова відбити удар.
– Як думаєте, що ви йому сказали б, якби знайшли його? – спитала Тесс якось по обіді.
– Не знаю.
– Ви боїтеся?
– Так, так.
– Його?
– Що? Ні. – Вона замислилася. – Ні. Не його. Самої ситуації. Ну, тобто з чого починати? «Здоров, тату. Де тебе лихий носив усе моє життя?»
Тесс захихотіла, та потім сказала:
– Ви завагалися. Коли я спитала, чи боїтеся ви його.
– Справді? – Рейчел на мить звела очі до стелі. – Ну, власне, часом мати могла суперечити самій собі, говорячи про нього.
– Як?
– Здебільшого вона описувала його зжіночено. «Нещасний милий Джеймс», – казала вона. Або ж: «Любий чутливий Джеймс». Часто закочувала очі. Вона була надто прогресивна на позір, щоб визнати, що він недостатньо мужній для неї. Пам’ятаю, як вона кілька разів сказала: «Рейчел, у тебе батьків кепський характер». А я собі думаю: «Сучко, у мене материн кепський характер». – Рейчел знову звела очі до стелі. – «Пошукай себе в його очах».
– Що це означає? – Тесс нахилилася вперед, не встаючи з крісла.
– Це вона таке мені сказала кілька разів. «Пошукай себе в його очах. І скажи мені, що знайдеш».
– А в якому контексті це було?
– У контексті алкоголю.
Тесс натягнуто всміхнулася.
– То що вона, на вашу думку, мала на увазі?
– Обидва рази вона на мене злилася. Це я точно пам’ятаю. Я завжди вважала, ніби це означає, що він… Якби він колись мене побачив, то…
Вона похитала головою.
– Що? – тихо спитала Тесс. – Якби він колись вас побачив, то що?
Вона опанувала себе лише за хвилину.
– Він би відчув розчарування.
– Розчарування?
Рейчел на мить зазирнула їй у вічі.
– Огиду.
За вікном вулиці потемніли, неначе сонце затулило щось величезне й потойбічне, кинувши свою тінь на все місто. Дощ полився раптово. Грім прогримів, як шини важких вантажівок по старому мосту. Десь далеко спалахнула блискавка.
– Чому ви всміхаєтеся? – спитала Тесс.
– А я всміхалася?
Вона кивнула.
– Моя мати теж так казала, особливо в такі дні, як сьогодні. – Рейчел підібгала під себе ноги. – Вона казала, що сумує за його запахом. Коли я вперше спитала її, що це означає, чим він пахнув, вона заплющила очі, понюхала повітря і сказала:
Рейчел має на увазі Ратґерський університет.