Мирослав Скорик. Любов КияновськаЧитать онлайн книгу.
композиторів України ініціює ще одну безпрецедентну на ті часи акцію – тематичний конкурс «Пам’яті жертв голодомору – композитори України». Це сьогодні вшанування мільйонів жертв, що померли в 1932–1933 роках від голоду, видається самоочевидним: у четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті і поминають загиблих. Але 1993 року про це ще ніхто не говорив, навіть указ Президента Кучми про «День пам’яті жертв голодоморів» з’явиться лише через п’ять років 1998 року. Тому з боку Скорика це був сміливий крок, який засвідчив його громадянську позицію. Сам він до цієї події написав симфонічну поему «1933», яка вирізняється в спадщині композитора незвичною музичною мовою: для художнього відтворення трагедії, яка не має і не може мати пояснення у категоріях гуманістичних цінностей, митець використовує виразовий арсенал авангарду, таким чином підкреслюючи нелюдський характер вселенського злочину комуністичної системи.
У 1995 році у Львові засновано міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти», в рамках якого виконувались авангардні твори світових композиторів. Скорик, хоч і невеликий прихильник авангарду, що доволі рідко й ощадно застосовував авангардні прийоми у власних творах, охоче прилучився до організаторів і увійшов у мистецьку раду фестивалю. У 1996 році у Львові відбувся ще один фестиваль, зініційований Мирославом Михайловичем, – «Дні американської й української музики у Львові», в якому поруч з музикою української діаспори і сучасних митців України прозвучали твори американських композиторів різних поколінь і мистецьких уподобань.
Згадані музичні акції – лише невелика частка вагомих культурно-просвітницьких подій, які відбулися завдяки таланту, авторитету, наполегливості та пасіонарності Мирослава Скорика. А ще ж були концерти з творів репресованих композиторів, форуми молодих, виконання музики минулих століть, відредагованих, а по суті – відроджених Маестро, постановки опер галицьких композиторів, теж за його редакцією. Залишається лише дивуватись, звідки він брав сили й енергію, щоби не лише досконало втілювати усі організаційні ідеї, але і знаходити час для творчості.
Вище вже згадувалося, що 1990-і можна назвати «американським періодом» у творчості композитора. А ще в монографії, присвяченій Скорикові, я окреслила музику, написану ним в останнє десятиріччя XX ст. метафорою «стильової гри». У творах цих років відчувається прагнення по-новому повести діалог з минулими епохами і національними культурами. Так, неначе свобода, необмеженість екзистенційного простору, постійні мандрівки країнами і континентами дали поштовх Скорикові вийти на ширший простір у діалозі минулого й сучасного музичного мистецтва.
Тож у його доробку з’являється унікальний цикл транскрипцій 24 каприсів Паганіні для симфонічного оркестру, а поруч – балет з «родинними алюзіями» про Соломію Крушельницьку «Повернення Баттерфляй» з цитатами музики Дж. Пуччіні, трагічна симфонічна поема «1933» – і того ж року Фантазія на теми пісень