Жанна батальйонерка. Ґео (Георгій) ШкурупійЧитать онлайн книгу.
Чому?
Від. Так собі. А між іншим, він негайно від’їжджає на фронт.
Зап. Що вони робили?
Від. Кусались.
Зап. Що сказав він?..
Від. Ах, як приємно!..
Зап. Що сказала вона?..
Від. Не пустуй!..
Зап. Що було потім?..
Від. Він купив їй шовкові панчохи.
Зап. Що сказав двірник?
Від. Ну й публіка!..
Кожний гість прочитував таку анкету, складену колективно, і масні смішки по кутках зустрічали найбільш несподівані та незугарні відповіді.
Під час цього, коли гості були захоплені грою, до Жанни підійшла покоївка й тихо шепнула їй:
– Там прийшов пристав!
Жанна зблідла і подивилась на Бойка. Він, нічого не гадаючи, спокійно щось писав на шматочку паперу.
– Хай почекає! – сказала Жанна.
Вона підійшла до Голуб’ятнікова й відкликала його від гостей.
– Сергію Григоровичу. У мене велика неприємність, – почала вона, – прийшов якийсь пристав і хоче заарештувати одного з моїх гостей. Це таке хамство! Жахливе хамство!.. Зробіть щонебудь. Ви ж військовий! – і вона нагородила Голуб’ятнікова таким привабливим поглядом, що він утонув у ньому, як може втонути пес в ополонці.
– Я зараз усе влаштую! – відповів Голуб’ятніков. – Не турбуйтесь, будь ласка! – і він вийшов до передпокою.
Жанна повернулася до гостей і знову сіла коло Бойка. Бойко помітив, що вона схвильована й допіру вирядила кудись Голуб’ятнікова. Це спочатку здалось йому дивним, а потім хвилювання Жанни непомітно передалось до нього. Раптом він здогадався, що це могли прийти по його душу, але гості Жанни спокійно грали в цю безглузду гру, що лише дозволяла прогаяти час без усяких наслідків. У повітрі не відчувалося ніякого скандалу й ніякого занепокоєння, що бувають у таких випадках, як завітання поліції.
Це вплинуло на Бойка і трохи заспокоїло його, але настирлива думка про поліцію глибоко копирсалась йому під серцем.
– Це прийшли по мене? – тихо запитав Бойко.
І він бачив, як Жанна сильно зблідла. Її очі поширшали, як у циркового актора, що зробив карколомний стрибок, а в погляді майнув переляк… Жанна наче злякалася цього питання. Вона прихилилась до Бойка і взяла його за руку.
– Ні! Ні!.. Не турбуйтесь!.. Сидіть спокійно, Стефане Борисовичу!.. Вам нічого не загрожує.
Відчувши справжню небезпеку в цих словах Жанни, Бойко разом з цим відчув у своїх руках її теплу долоню й ця долоня так вплинула на нього, що йому байдуже стало до всякої небезпеки, аби теплінь цієї долоні зогрівала й надалі його напружені почуття.
Пристав був розчарований, коли до нього в коритар вийшов Голуб’ятніков. Пристав його знав, бо Голуб’ятніков мав справи з жандарським управлінням і поліцією. Пристав увічливо привітався, але Голуб’ятніков не звернув на це уваги.
– Що таке? – запитав він одразу, насунувшись на пристава одними словами свого запитання.
– Ми маємо заарештувати тут одного студента, він…
– Як прізвище? – не дав йому договорити Голуб’ятніков.
– Стефан Бойко!..
– Бойко?