Олег Ольжич. Ростислав КоломиецЧитать онлайн книгу.
сад казковий!
Невипадково пластовий закон, в основі якого були закладені ідеї радикального українського націоналіста Миколи Міхновського, ляже в основу «Декалогу українського націоналіста», який упорядкував 1929 року український пластун, один із співзасновників Організації українських націоналістів (ОУН) Степан Ленкавський. Його напевне виголошував Ольжич як клятву:
«Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
Здобудеш Українську Державність або загинеш у боротьбі за неї.
1. Не дозволиш нікому плямити ні слави, ні честі Твоєї Нації.
2. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
3. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирського Тризуба.
4. Помсти смерть Великих Лицарів.
5. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з яким треба.
6. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
7. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
8. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити таїни.
9. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави.
Зовсім не випадково сім’я Кандиб обирає Чехословаччину місцем свого перебування.
Звернімось до історії.
Новий історичний перерозподіл Європи, який стався після Першої світової війни, більшовицького перевороту в Росії, поразки українських національно-визвольних змагань на початку 20-х років, призвели до масової політичної еміграції українців. За межами України опинилися активні учасники тих подій – керівні діячі Центральної Ради, Гетьманської держави, державної Директорії, Української Народної Республіки, Закарпатської республіки, Кубанської народної республіки, офіцери і солдати армій цих українських державних угрупувань, службовці держапарату і працівники зарубіжних представництв українських урядів, значна частина тодішніх політичних партій, представники національно-свідомої української наукової та культурної інтелігенції.
Про це якось не прийнято говорити, але сталася трагедія українського народу – практично Україна обезглавилась, залишившись без своєї еліти, ідеологічних, інтелектуальних і духовних поводирів. У цій ситуації в українському емігрантському середовищі почалася активна розбудова різних державних структур, серед яких чільне місце посіли наукові, освітні, мистецькі заклади, що мали виплекати українські національно свідомі високопрофесійні кадри.
Особливо плідною була діяльність української діаспори у самому центрі Європи – Чехословаччині. Влада Чехословаччини, зокрема її перший Президент Томаш Масарик, прихильно ставилася до українських емігрантів. Це була вдячність за допомогу у створенні армії, яку надав уряд УНР, в результаті чого чехи і словаки змогли вибороти державну незалежність своєї країни. Тож тепер тут знайшли свій притулок і гуртувались близько 22 000 українців. Серед емігрантів було багато талановитих письменників, поетів, художників, композиторів, науковців.