Марія. Улас СамчукЧитать онлайн книгу.
кидається, янчить. Серце Марії рветься на кусники. Сердита, готова з усіма битися. Прибув лікар, оглянув.
– Пізно, – каже, – мене прикликали.
Написав рецепт і мусів скоріше назад. Там ще на нього чекає багато людей. Марія кинулася до нього і допитується, що буде. Лікар знизнув плечима.
– Сильна гарячка. А може й видержить. Скоріше біжіть по ліки.
Гнат серед ночі конем погнав по ліки, а лікаря повіз Михайло.
Марія далі на сторожі коло сина. Сидить і навіть плакати не має сили.
– Пізно покликали. Чому ж пізно покликали? Завше той Гнат спізниться. Не міг першого дня. І так завжди!..
Дитина лежить на руках. Ходить з нею по хаті, горне до себе. Усим єством чує щось невимовно страшне наближається, підходить. Марія горне дитину.
– Маріє! Положи його в колиску. Задушиш! Так йому недобре! – просить Одарка.
– Гетьте! Всі гетьте! Не дам!
Одарка боїться сама з нею бути. Побігла кликнути сусідів. Марія лишилася з Семеном. Романьо почав сильно кидатися і янчати.
– Боже мій! Боже мій! Дитино! Що з тобою? Що робити? Боже, Боже! Ти ж бачиш! Не допусти, допоможи!
Посходилися люди. Просять Марію положити дитину і робити холодні оклади.
– Гетьте! Гетьте всі! Боже, рятуй його! Ооой! – раптом різко і дико викрикнула.
Всі кинулися до Марії. Дитина сильно сіпалася, ніби хто перетинав їй одну по одній жили, ноги, рученята. Марія ще сильніше тиснула, ще сильніше горнула і верещала. Здавалося, вона вирветься поночі надвір і побіжить кудись
– Держіть її! Держіть!.. – гукає Одарка.
Люди кинулися до Марії. Розпочалася боротьба.
– Гвалт, рятуйте! Де ви! – гукала щосили Марія.
В той час дитина перестала сіпатися, зів’яла. Люди відняли її від Марії і всі почали молитися. Хлопчик був мертвий.
І, коли вернувся Гнат, Романьо лежав уже на білому столі наряджений. Коло голівки хрест і горить три воскові свічки. Під образами світиться рівно лампадка.
Увійшов з темнуватої кухні до світлиці Гнат, глянув на стіл, зробив кілька кроків і бухнув перед стільцем навколішки. Руки зложив на стільці, сховав у них обличчя і вирвалися ридання, ридання. Вони подібні на рев худобини. Уривні, страшні. Плечі сильно здригалися, а з віддутої кишені його одягу виглядала пляшечка ліків, велика булка і цукерки.
Марія сидить на покуті маняком. Не ворушилася, не плакала. Світло свічок падає на її безвиразне обличчя. По хаті вештаються люди, порається в чистій, білій, з виложеним коміром сорочці баба Уліта і невеличкий дядько сусід однотонно читає з псалтиря: «На руках возьмуть тя нє-приткнєші о камєнь ногу твою»… «Плач і риданія слишу, о, Господи, вомні молєнію моєму»…
Одарка потиху витирає сльози. Сусідки посхиляли голови і мовчать. Гнат довго стояв навколішки перед столом. Ніч тягнулася, ліз у вікно світанок, настав день.
У шопі столярі ладнують трунчину. З комина хати валить дим. Варять, печуть. Михайло поїхав до шкальні,