Галицька сага. Ante bellum. Петро ЛущикЧитать онлайн книгу.
пізно, сповна використавши шанс на додатковий вихідний. Майя роздягнулася й знесилено впала у ліжко. Зараз їй хотілося лише одного: кудись провалитися, у глибоку-глибоку безодню, щоб не бачити нікого – ні противного начальника зміни Власа Коробльова, ні куратора Сергеєва, ні навіть… Степана. Жінці здавалося, що чоловік уже здогадується про її подвійне, а тепер уже й потрійне життя, і колись настане момент, і їй доведеться розповісти Степанові все. Чи пробачить він її? Чи зрозуміє, що причиною, через що вона згодилася на це все, було лише бажання огородити його від жахливої долі?
Чи просто назве її повією, як говорив Сергеєв?
Тут Майя чи не уперше подумала, що не знає його імені.
4
Після того як молодь не послухалась і таки здійснила, здавалось би, неможливе вбивство Броніслава Перацького, для Організації Українських Націоналістів настали важкі часи. Ситуація виглядала так, що ОУН була, але на західноукраїнських землях її… вже не існувало. Упродовж декількох днів до атентату і після нього польська кримінальна поліція заарештувала практично усе керівництво Крайового Проводу, включаючи усіх причетних до нашумілого вбивства. Дивним чином безпосередній виконавець атентату – Григорій Мацейко – зумів не те, що вижити, хоч у це мало хто вірив, але й спокійно, без пригод, добратися спочатку до Любліна на конспіративну квартиру, затим до Львова, а вже потім через чехословацький кордон опинитися у безпеці.
Іншим пощастило менше.
Крайовий Провід на західних землях був найвідповідальнішою і водночас найнебезпечнішою ділянкою в організації ОУН. Люди там надовго просто не затримувалися: від часу створення ОУН – а це від лютого 1929 року – на посаді Крайового Провідника змінилося семеро чоловік, причому двох з них – Юліана Головінського та Степана Охрімовича – вбили поляки. Але ще ніколи поліція не арештовувала одразу всіх!
Якби не вбивство польського міністра, несподіваний арешт Степана Бандери напередодні варшавської акції закінчився так, як закінчувалися усі попередні: через день-два його випустили б, щоправда, без обов’язкових у таких випадках вибачень. Зрештою, нічого проти Бандери у поліції не було – так, звичайна профілактика перед важливою зустріччю воєвод. Так би і сталося, але громом серед ясного неба стала звістка з Варшави: український націоналіст стріляв у міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, який того ж дня помер. Тут у поліції згадали про дивний документ, який надійшов від того-таки Перацького. Не відомо, що хотів сказати цим жестом міністр, приславши на воєводства повідомлення, що на нього ОУН готує замах. В усякому разі жодних вказівок, що робити з цим документом, місцева поліція не отримала. Складалося враження, що сам міністр Перацький не вірить у можливість такого розвитку подій. Коли ж Степана Бандеру вже хотіли випускати, вчасно для поліції (і, відповідно, невчасно для Крайового Провідника) надійшла звістка з Варшави. Тоді львівська поліція, нарешті, згадала про попередження.
Якщо хтось в ОУН сподівався, що поліції нічого не відомо про їхню організацію, то, напевне, був би розчарований,