Галицька сага. Ante bellum. Петро ЛущикЧитать онлайн книгу.
Букшований недовірливо подивився на Лозинського.
– Що не так? Не переживайте, я не признався, що знаю вас, – заспокоїв його той. – Але, судячи з того, що ви тут, мого признання й не знадобилося.
– Я не про те! – повторив Букшований. – Зазвичай слідчі питали, що арештантам наказували робити, принаймні від мене мій слідчий хотів це почути протягом чотирьох місяців.
Михайло Лозинський криво усміхнувся.
– На відміну від вас, Осипе, мене тягнули на керівника одного з підрозділів «УВО», але, на щастя, дали лише десять років. Що ж, якщо пощастить, то у березні сорокового року я вийду на волю, – мовив він і їдко закінчив: – Якщо дозволять!
– І як тут?
– Ви ніколи не чули про СЛОН?
– Перепрошую? – не зрозумів Осип.
– СЛОН! Соловецький табір особливого призначення[8]!
– Признаюся, свого часу я читав Максима Горького.
Лозинський усміхнувся.
– Я також читав!
– І як?
– А от вам і випала нагода перевірити це. Ще до того, як я прибув сюди, всіх відправляли на материк, на будівництво Біломорканалу. Більшість там і лишилася! Коли канал здали, то й нас уже стали гнати валити ліс – як-не-як, а треба було і себе забезпечити дровами, і план виконати. А самі знаєте, яка тут публіка: письменники, інтелігенція, артисти… Які з них дроворуби! Кожного дня когось або завалить деревом, або покалічить пилою. Багато ж і не знає, як ту пилу тримати в руках! Тих, кого привалило, одразу на цвинтар, а хто покалічився – в лазарет!
– Тут є лазарет?
– Ага. На горі, в скиту Саватія.
Михайло Лозинський кивнув головою в бік зачинених дверей.
– Але не тіште себе думкою, що там вас вилікують, – сказав він. – Звідтам ще ніхто живим не вертався. Що там є, не знає ніхто, бо нікому розповісти.
Після таких слів Осип Букшований похмурнів. Йому вже видалося розкішним курортом перебування у переповненій камері харківської тюрми. Його стан помітив Лозинський.
– Та не все так погано! Є й приємні моменти.
– Приємні моменти? – перепитав Букшований. – Які, цікаво?
– Тут у нас є власний український театр.
Осипу здалося, що він не почув.
– Як це?
– А ви як гадали? Місцеве начальство, хоч і звірі, але коли тверезе, то навіть нічого собі! Ви познайомилися з черговим?
– Так.
– Це Лесь Курбас!
Від здивування Осип повернув голову туди, де, на його думку, зараз був черговий.
– Той самий? – здивовано запитав він.
– Той самий! У Харкові ви не були в його театрі «Березіль»?
– Не доводилося, – признався Осип. – Знаєте, я належав до тієї категорії, котрій було не рекомендовано відвідувати подібні заклади.
– От і матимете можливість оцінити гру наших артистів! Тут багато їх є!
Михайло Лозинський підвівся. Вже прощаючись, закінчив:
– Але спочатку треба пережити цю ніч!
І попрямував до свого місця.
Зміст
СЛОН – абревіатура російської назви «Соловецкий лагерь особого назначения».