Три мушкетери. Александр ДюмаЧитать онлайн книгу.
що ж він розповідає? – розв’язно поцікавився Портос.
– Він каже, що у Брюсселі здибався з Рошфором, цим вірним прихвоснем кардинала. Той перевдягнувся капуцином і, завдяки такому маскараду, обкрутив круг пальця, як останнього дурня, пана де Лега.
– Як останнього дурня, – відгукнувся Портос. – А чи є в цій історії хоч дещиця правди?
– Я чув усе це від Араміса, – відповів мушкетер.
– Невже?
– Ви самі все добре знаєте, Портосе, – сказав Араміс. – Я ж учора вам розповідав. Утім, панове, годі про це говорити.
– «Годі про це говорити»! – вигукнув Портос. – Ви так гадаєте? «Годі про це говорити»! Сто чортів! Легко ж ви все вирішуєте!.. Як?! Кардинал шпигує за дворянином, за допомогою зрадника, розбійника, шибеника викрадає в нього листи, а потім, використовуючи ці листи, хоче відрубати Шале голову під тим приводом, нібито Шале мав намір убити короля й одружити герцога Орлеанського з королевою! Ніхто не міг знайти розгадки цієї таємниці. Ви, на втіху всім нам, нарешті розповіли про неї вчора, а сьогодні, коли ми все ще приголомшені цією новиною, кажете: «Годі про це говорити»!
– Ну то поговорімо, коли вам так хочеться, – терпляче погодився Араміс.
– Дісталося б цьому Рошфору, якби я був конюшим пана де Шале! – вигукнув Портос.
– А потім вам дісталося б від Червоного герцога, – спокійно зауважив Араміс.
– Червоний герцог… Браво, браво! Червоний герцог!.. – закричав Портос, плещучи в долоні й схвально киваючи головою. – Червоний герцог – це чудово. Я зроблю так, щоб усі дізналися про це прізвисько, слово честі. Ну й жартівник цей Араміс!.. Як прикро, що ви не змогли віддатися своєму покликанню, любий мій! З вас би вийшов чудовий абат!
– О, це тільки тимчасова відстрочка, – мовив Араміс. – Якогось дня я все-таки стану ним. Адже ви добре знаєте, Портосе, що саме з цієї причини я й досі вивчаю богослов’я.
– Авжеж, він зробить так, як каже, – запевнив Портос. – Рано чи пізно, але зробить.
– Найпевніше – рано, – відповів Араміс.
– Він чекає тільки одного: щоб остаточно зважитися й знову вдягти сутану, яка висить у нього в шафі за мундиром! – озвався якийсь мушкетер.
– Чого ж він чекає? – спитав другий.
– Він чекає, коли королева подарує французькому престолові спадкоємця.
– Не варто, панове, жартувати з цього приводу, – зауважив Портос. – Королева, хвалити Бога, ще в такому віці, що може на це піти.
– Кажуть, що пан Бекінгем[17] у Франції!.. – сказав Араміс, лукаво посміхнувшись і тим самим надавши цим, здавалося, невинним словам якогось двозначного відтінку.
– Арамісе, друже мій, цього разу ви не праві, – перервав його Портос, – через свою звичку жартувати з усякого приводу іноді ви заходите надто далеко. Якби пан де Тревіль почув, вам би перепало від нього за такі слова.
– Ви, здається, повчаєте мене, Портосе? – зухвало спитав Араміс, у смиренному погляді якого на мить спалахнула блискавка.
– Любий