Три мушкетери. Александр ДюмаЧитать онлайн книгу.
лихо для д’Артаньяна, серед глядачів був один з гвардійців його високопреосвященства. Усе ще не отямившись від поразки, якої зазнали напередодні його товариші, цей гвардієць заприсягся при першій-ліпшій нагоді помститися за них. І така нагода, як йому здалося, трапилася.
– Не дивно, – сказав голосно він, звертаючись до свого сусіда, – що цей хлопець злякався м’яча. Безперечно, він лише учень, а не справжній мушкетер.
Д’Артаньян, ніби його вжалила змія, рвучко обернувся й уважно подивився на того, хто сказав ці зухвалі слова.
– Сто чортів! – не вгавав гвардієць, з глузливим виглядом підкручуючи вуса. – Дивіться на мене скільки хочете, мій хлопчику: я сказав те, що сказав.
– Сказане вами занадто прозоре, і ваші слова не потребують пояснень, – стиха зауважив д’Артаньян. – Отже, я прошу вас вийти за мною.
– Коли саме? – спитав гвардієць тим самим глузливим тоном.
– Цієї ж хвилини, добродію.
– Ви хоч знаєте, хто я?
– Не маю найменшого уявлення, і мене це аж ніяк не бентежить.
– Ось тут ви помиляєтеся, бо, коли б ви знали моє ім’я, то, можливо, не стрибали б наскоком.
– І як же вас звати?
– Бернажу, до ваших послуг.
– Ну що ж, пане Бернажу, – спокійно відповів д’Артаньян, – я чекатиму вас біля виходу.
– Гаразд. Я рушаю за вами.
– Тільки не дуже поспішайте, добродію, краще буде, якщо ніхто не помітить, що ми вийшли разом. Як ви розумієте, справа стосується тільки нас двох, і зайві очі нам ні до чого.
– Авжеж, – погодився гвардієць, здивований, що його ім’я не справило належного враження на юнака.
Справді, ім’я Бернажу було відоме всім, за винятком, мабуть, одного д’Артаньяна, бо це було ім’я одного з тих, хто найчастіше потрапляв до щоденних повідомлень про дуелі, яких не могли заборонити жодні укази короля та кардинала.
Портос і Араміс були так захоплені грою, а Атос з такою увагою стежив за ними, що вони навіть не помітили, коли їхній юний товариш вийшов і, як він обіцяв гвардійцеві кардинала, став біля виходу. За кілька хвилин гвардієць приєднався до нього, і вони разом вийшли на вулицю. Аудієнцію ж у короля було призначено на дванадцяту. Д’Артаньян поспішав почати дуель, бо час збігав. Озирнувшись довкола і побачивши, що вулиця безлюдна, він звернувся до свого супротивника:
– Слово честі, вам пощастило, хоч ви і зветесь Бернажу! Ви маєте справу лише з учнем мушкетерів. Проте, запевняю вас, я буду старатися. Захищайтеся!
– Але… – почав був гвардієць, якому д’Артаньян так невимушено пропонував якнайшвидше з’ясувати стосунки, – …мені здається, що місце обрано невдало. Нам було б зручніше десь на задвірках Сен-Жерменського абатства або на Пре-о-Клер.
– Ваші слова не позбавлені здорового глузду, – відповів д’Артаньян. – На жаль, я не маю часу на пошуки іншого місця для дуелі. Рівно о дванадцятій мені призначено побачення. Тож захищайтеся, добродію,