Три мушкетери. Александр ДюмаЧитать онлайн книгу.
як той, розплачуючись, витяг з кишені пригорщу золотих монет, Планше вирішив, що безбідне існування йому забезпечене, і подякував долі за те, що потрапив на службу до такого багатія. Так думав він аж до кінця обіду, залишками від якого винагородив себе за довге постування. Але ввечері, коли він стелив постіль своєму хазяїнові, надхмарні замки, які він уже встиг намалювати у своїй уяві, розсипалися на порох. В усій квартирі, що складалася з передпокою та спальні, було єдине ліжко. Планше ліг у передпокої на ковдрі, що її взяв з ліжка д’Артаньяна, якому відтоді довелось спати не вкриваючись.
Атос також мав слугу, якого, виходячи зі своєї вдачі, вимуштрував на особливий лад. Його слугу звали Грімо. Цей шановний вельможа – ми, звісно, маємо на увазі Атоса – був не дуже балакучий. Уже років п’ять чи шість він приятелював з Портосом та Арамісом. За цей час друзі могли пригадати поодинокі випадки, коли вони бачили на його обличчі усмішку, але ніколи не чули його сміху. Мова його була коротка і виразна, він говорив завжди те, що хотів сказати, й ані слова більше: ніякої кучерявості і ніяких пишнот. Він розмовляв лише про якусь конкретну подію, не вдаючись у подробиці.
Хоч Атосові було не більше тридцяти років і його прекрасна зовнішність нічим не поступалася не менш прекрасній душі, ніхто не чув, щоб у нього була пасія. Він завжди уникав розмов про жінок. При цьому Атос ніколи не заважав іншим торкатися цієї теми, хоча легко було помітити, що такі балачки, до яких він зрідка докидав ущипливе слівце або зауваження про ницість людської природи, були йому вкрай неприємні. Його замкнутість, відлюдкуватість і мовчазність робили його багато старшим за його роки. Тому, щоб не порушувати своїх звичок, Атос привчив Грімо завважувати його найменший жест, а чи й сам рух губів. До розмови зі слугою він вдавався лише за виняткових обставин.
Грімо, дарма що був палко відданий йому і схилявся перед його розумом, боявся свого хазяїна мов вогню. Але бувало, гадаючи, що він правильно зрозумів бажання хазяїна, він тієї ж миті виконував його і робив якраз протилежне, зовсім не те, що хотів Атос. Тоді Атос знизував плечима і, залишаючись, як завжди, зовсім незворушним, лупцював Грімо. В такі дні він відступав од своїх правил і дозволяв собі вимовити кілька слів.
Портос, як ми вже бачили, був цілковитою протилежністю Атоса: він говорив не тільки багато, а й голосно. Втім, треба зауважити, що йому було байдуже, слухають його чи ні. Він говорив задля втіхи говорити і слухати самого себе. Балачка його могла точитися довкола всього, за винятком наук, бо, за його словами, до вчених він ще з дитинства почував глибоку відразу. Вигляд у нього був не такий величний, як в Атоса, і, страждаючи від комплексу неповноцінності, Портос на початку їхнього знайомства дозволив собі на адресу Атоса кілька несправедливих зауважень. Він докладав усіх зусиль, щоб своїм виглядом перевершити приятеля, тож убрання його було завжди розкішне. Та щойно Атос, з’явившись у товаристві у своєму простому мушкетерському плащі, гордо підводив голову, як одразу ж посідав належне